Медична освіта в США: важке дороге навчання та прибуткова робота

Важливість якісної підготовки медичних кадрів важко переоцінити. В той же час в Україні рівень практичних знань та навичок випускників медичних ВНЗ погіршується з кожним роком. Наслідком навчальних програм відірваних від реального життя є тисячі майбутніх лікарів з низьким рівнем підготовки та кваліфікації.Саме тому реформування медичної освіти є запорукою успіху форматування української медицини, про яке зараз багато говорять, у модель західного взірця.

Про те, чим відрізняється медична освіта в США та Україні та що корисного ми можемо запозичити з американської моделі підготовки медичних фахівців, – читайте у нашій статті.

Для забезпечення існування висококваліфікованої та якісної медичної допомоги необхідна наявність достатньої кількості професіоналів, навчених надавати її. Американські стандарти надання медичних послуг – одні з найвищих у світі, тому для задоволення потреби в таких стандартах рівень підготовки медичних працівників також має відповідати найвищим критеріям. Оскільки медична галузь у США високоспеціалізована, ресурсоємна і дорога, навчання лікарів відповідне. Процес підготовки лікаря триває в деяких випадках до 15 років.

Варто зазначити, що медична освіта відрізняється від інших видів освіт. І в Америці, і в Україні вона складається з двох частин. Першу – дипломну освіту – здобувають у медичному університеті, після випуску здобувачі отримують диплом лікаря, проте не мають спеціалізації і права практикувати медицину самостійно. Таке право вони отримують після закінчення другої частини медичної освіти – післядипломної освіти. Це практична робота в лікарнях під керівництвом старших лікарів, під час якої молоді лікарі здобувають ту чи іншу лікарську спеціальність. У цій статті, зокрема, увагу акцентовано на дипломній підготовці лікарів у Сполучених Штатах Америки.

Вступ до медичного університету у США

На відміну від України навчання у медичному університеті триває чотири роки. Проте вступу до медичного ВНЗ передує навчання в коледжі, де студент в обов’язковому порядку має пройти курс предметів медико-біологічного профілю (наприклад, біологія, органічна хімія) – так званий Premed – і отримати ступінь бакалавра. Таким чином американський абітурієнт стає студентом медичного університету не одразу після школи, віком від 16 до 18 років, а в середньому, коли йому виповниться 22–25 років, тобто у більш свідомому віці. Загалом увесь період навчання до отримання диплома становить вісім років.

Навчання в медичному ВНЗ платне й одне з найдорожчих порівняно з іншими спеціальностями, тому зазвичай студенти для забезпечення своїх фінансових потреб беруть позики у банках, які можуть досягати до 500 тис. доларів. Той факт, що студент буде платити за своє навчання, не робить вступ ВНЗ легким завданням. Критерії відбору досить жорсткі і залежать від балів, набраних на MCAT (Medical College Admission Test) – спеціалізованому іспиті для студентів коледжу, які мають намір вступати в медичний ВНЗ, і інших чинників. Знову ж таки, факт оплати не гарантує повної безпеки від відрахування з університету, а в разі такого випадку студент просто втрачає велику суму грошей, яку вже витратив на навчання. Тому вчаться там усі, до всього між студентами існує неабияка конкуренція за оцінки й отримані знання, адже від них залежить їхня подальша доля, передусім місце подальшого працевлаштування й обрана спеціальність.

Медичні школи, зі свого боку, зацікавлені у високих стандартах навчання для втримання високих рейтингів, тому студентів, які не справляються з програмою (а вона досить насичена й інтенсивна), виключають зі школи. Досить часто, через неможливість вступити в медичний університет на території США, американські абітурієнти вступають у медичні заклади за кордоном. Дуже багато таких медичних шкіл розташовано на островах Карибського басейну. За якістю, а також за вартістю навчання такі заклади нічим не поступаються університетам американським, тому випускники мають досить хороші, хоча трохи менші шанси, аніж випускники американських ВНЗ, для розвитку подальшої кар’єри.

Навчання в американському медуніверситеті

Чотири роки навчання в медичному університеті зазвичай ділять на два роки навчання на базах університету, де студенти вивчають основні медичні дисципліни, такі як анатомія, фізіологія, біохімія, патологія та ін., та два роки циклів (ротацій і елективних курсів) із клінічних дисциплін, таких як внутрішні хвороби, хірургія, акушерство і гінекологія, педіатрія, психіатрія, невідкладна допомога, на базі університетських лікарень. Тобто, на відміну від своїх українських колег, американські студенти постійно перебувають у лікарні й отримують практичні знання і вміння виконувати найрізноманітніші маніпуляції та лікувально-діагностичні процедури. Такий навчальний процес стимулює краще засвоєння вивченого матеріалу і мотивує студентів на отримання якісних і глибоких знань, оскільки в такому разі студент не просто «зазубрює» матеріал із підручника, а розуміє суть тієї чи іншої хвороби і вивчає методи її діагностування й лікування в реальному житті. У лікарнях студенти перебувають під опікою резидентів (лікарі, які проходять післядипломну практику під керівництвом старших колег, аналог інтернів в Україні), а також інших практикуючих лікарів, які навчають їх, спочатку демонструючи навики на пацієнтах, а згодом дають самим виконувати певні маніпуляції, наглядаючи за ними.

Із плином часу, мірою набуття більшої впевненості у роботі з пацієнтами, керівники розширюють спектр процедур до більш складних. Таким чином, студенти отримують необхідні практичні навички у роботі з пацієнтами, а їхні керівники мають змогу делегувати певні робочі повноваження і зменшити навантаження на себе. Варто зазначити, що здоров’я і життя людини в Америці – найвища цінність, тому питання безпеки пацієнта в університетських клініках як ніде актуальне. Саме тому лікарі-резиденти і старші лікарі дуже ретельно стежать за студентами-медиками, не даючи їм шансів нашкодити пацієнтам лікарні. Після закінчення чергового циклу професори, відповідальні за практику студента, оцінюють його роботу, а також за бажанням підопічних пишуть рекомендаційні листи для них. У подальшому працевлаштуванні ці листи матимуть неабияке значення для майбутніх лікарів.

Таким чином, усе навчання в медичному університеті в Сполучених Штатах спрямовано на здобуття практичних знань і вмінь, які не відірвані від реалій практичної медицини і дають студентам змогу одразу після закінчення ВНЗ виконувати обов’язки лікаря під керівництвом старших колег.

Таблиця порівняння українських і американських студентів-медиків за деякими критеріями

  • Кількість тижнів літньої виробничої практики. ** Звичайно, зіставлення іспитів Крок 1/Step 1 недоречне, проте якщо вважати, що Крок 1, як і інші, є свого роду аналогом своїх американських прототипів. *** Зарплата лікаря, після закінчення післядипломної освіти, зростає приблизно втричі. 1 – Приблизна вартість року навчання на медичному факультеті ЛНМУ на 2016 рік. 2 – Середня заробітна плата лікарів в Україні на 2015 рік згідно з даними Державної служби статистики. 3 – Cередня вартість навчання в державному вищому медичному закладі в США, вартість навчання в приватних школах становить у середньому $49 000 на рік. 4 5 – На прикладі ЛНМУ 6 Кількість тижнів практики на прикладі University of Wisconsin School of Medicine and Public Health 7 8

Здача ліцензійних іспитів і підготовка до вступу на післядипломну освіту

Починаючи з другого року навчання, американські студенти готуються до вступу до резидентури – післядипломної спеціалізації лікарів, на кшталт інтернатури в Україні, впродовж якої вони працюють на профільних спеціальностях під наглядом старших лікарів. Процес вступу до резидентури дуже складний і конкурентний, проте справедливий, і кожен студент має змогу вступити на резидентуру в бажаній спеціальності, якщо докладає до цього достатньо зусиль.

Необхідною умовою для успішного завершення навчання є складання іспитів, так званих USMLE Step 1, 2 (United States Medical Licensing Examination).

Іспити USMLE – це набір питань, зазвичай із клінічним контекстом і варіантами відповідей до них, серед яких екзаменований повинен вибрати найбільш правильну. Step 1 складається із 308 питань за базовими медичними дисциплінами (7 блоків по 44 питання в кожному), на які відводять 8 годин часу, включаючи час на перерви. 2-й Step поділяється на дві частини. Перша – Clinical Knowledge, скорочено СK (клінічні знання), складається також із тестових питань у кількості приблизно 355 з відведеними 8 годинами, в основу яких покладено клінічні дисципліни. Друга частина – Clinical Skills, СS (клінічні навички) – практичний тест, де студент повинен показати навички взаємодії з пацієнтами (в іспитах беруть участь не реальні пацієнти, а актори, навчені виконувати роль пацієнта з тією чи іншою хворобою), що включають комунікацію з пацієнтом, вміння правильно обстежувати хворого і клінічно мислити.

Після закінчення екзаменів студенти отримують результат у вигляді балів (зазвичай максимальний 260, а мінімальні прохідні: 192 для Step 1 і 209 для Step 2), за Clinical Skill студенти не отримують бали, його оцінюють як такий, що зданий/Pass або незданий/Fail. Набрані бали у майбутньому будуть одним із найважливіших критеріїв для вступу на резидентуру. Черговість складання тестів студенти обирають самі, визначають за календарем, а також рівнем своєї готовності. Оплативши внесок за іспит (Step 1 і 2 CK коштують від $600 до $880, а Step 2 CS – $1200–1500), вони можуть зареєструватися на нього, вибравши потрібну дату. Існують також певні ліміти часу для здачі тестів. Зазвичай до початку подачі документів на резидентуру студент повинен здати Step 1, а іноді і Step 2 CK, а до початку роботи в резидентурі – Step 2 СS. Окрім того, деякі медичні школи вимагають наявність результатів із Step 1 до початку клінічних циклів.

Подача документів і розподіл на спеціальності

У вересні на останньому, четвертому, році навчання студенти починають відправляти резюме разом із пакетом інших документів на програми резидентури при різних лікарнях. Варто зазначити, що впродовж третього року навчання, після практики в різних відділеннях, вони визначаються з вибором спеціальності. Кожен має вибір подавати документи на спеціальності на своє вподобання. Проте кількість місць обмежено відповідно до кількості місць у резидентурах у всій країні. Наприклад, у всій країні налічується 216 місць резидентури з нейрохірургії і 3238 місць із сімейної медицини. Держава може регулювати кількість місць у резидентурі через збільшення чи скорочення фінансування програм. Вибір спеціальності буде доленосним для їхнього подальшого життя, тому вони підходять до нього з повною серйозністю, беручи до уваги, який стиль життя їм більш до вподоби, готовність до недоспаних ночей, конкурентоспроможність у боротьбі за престижні спеціальності (хірургія, офтальмологія, урологія, радіологія). До пакета документів також входять лист з оцінюванням успішності, а також копія документа з балами, отриманими за період навчання в медичному університеті (оскільки студенти ще продовжують своє навчання під час подачі документів, то диплом ще недоступний), рекомендаційні листи, отримані від професорів під час проходження практики, а також мотиваційні листи, в яких студенти намагаються обґрунтувати, чому саме вони обрали ту чи іншу спеціальність. Усі ці чинники відіграватимуть роль у відборі студентів на співбесіди.

Весь процес подачі документів на резидентуру відбувається через спеціальний інтернет-сервіс ERAS (Electronic Residency Application Serviсe), тобто всі перелічені документи надсилають в електронному вигляді. Завдяки такому сервісу студентам не потрібно створювати десятки паперових копій документів, адже кількість програм резидентур, на які подають заявки, може доходити навіть до ста. За кожну заявку в резидентуру студент платить гроші, і немалі (наприклад, вартість подачі документів на 60 програм за двома спеціальностями становитиме близько $800). Варто зазначити, що загальна кількість місць у резидентурах з усіх спеціальностей 2016 року становила 30 750. У межах однієї спеціальності, на прикладі внутрішньої медицини, – 423. Що більше заявок на резидентури студент відправить, то більшу кількість запрошень на співбесіду він отримає, тому студенти повинні завчасно визначитися з резидентурами і відібрати оптимальні і за кількістю, і за якістю резидентури.

Своєю чергою, керівники резидентур старанно відбирають кандидатів відповідно до своїх критеріїв і запрошують їх на співбесіду до своєї клініки. Від листопада до січня студенти проходять співбесіди в лікарнях. Кожен кандидат може пройти від однієї до десяти і більше співбесід. У лютому і студенти, і керівники резидентур складають список резидентур і кандидатів у резиденти відповідно в порядку вподобання. Тобто на першому місці студент розміщує програму резидентури, яка найбільше йому підходить, своєю чергою керівники резидентур ставлять на перші місця студентів, які найбільше їх цікавлять.

У березні за допомогою спеціальної комп’ютерної програми проходить аналіз і зіставлення таких списків, відбувається так званий matching (так зване парування студент–резидентура). Студенти, які не змогли потрапити на бажану резидентуру, упродовж тижня можуть подавати заявки на інші резидентури, які не змогли заповнити всі наявні місця в програмі. Таким чином, майбутні резиденти на принципах конкуренції і рівності мають змогу в майбутньому отримати спеціальність за власним бажанням. У травні студенти закінчують навчання в університеті і отримують диплом, а в липні приступають до праці в резидентурі.

Замість підсумку

Важко в навчанні – легко в бою. Саме це прислів’я влучно описує важливість підготовки медичних кадрів у будь-якому куточку світу. На жаль, медична освіта в Україні в кращому випадку жодним чином не сприяє поліпшенню критичної ситуації в охороні здоров’я, у гіршому – погіршує її якість. Відсутність достатньої кількості годин, проведених студентами біля «ліжка хворого», створює слабку практичну базу знань майбутніх випускників медичних ВНЗ. Відірваність медицини, яку викладають в університеті, від реального життя, брак практики створюють навантаження на післядипломну ланку підготовки високопрофесійних медичних кадрів в Україні, яка в кінцевому підсумку не здатна компенсувати прогалини у знаннях і вміннях майбутнього лікаря.

Відсутність прозорої, зрозумілої і справедливої системи конкурсного набору випускників на робочі місця на спеціальності в інтернатурі створює перешкоди на кар’єрному шляху багатьох обдарованих студентів і знижує мотивацію й намагання досягти кращого рівня знань і навичок у медичній професії. Останнім часом у мас-медіа досить багато уваги приділяли питанню реформування фінансування медичної галузі, створенню конкурентного середовища між установами, що надають медичні сервіси, як одного з чинників підвищення фінансової ефективності та якості охорони здоров’я, проте мало згадують реформування медичної освіти, яка є невід’ємним складником успіху форматування української медицини у модель західного взірця.

Автор: Петро Мартинов