Автор: Наталя Лещенко

У міжнародній практиці «державна медицина» не означає загального безоплатного доступу до всіх послуг системи охорони здоров‘я. Коштів на охорону здоров‘я не вистачає ніколи, а потреби ростуть у всіх країнах без винятку. В міжнародному досвіді застосовуються такі методи обмеження обсягів державного фінансування медицини:

1.Черги.

У більшості випадків людям доводиться чекати своєї черги на лікування. Так, за індексом європейського споживача послуг охорони здоров‘я (далі індекс) із 35 країн Європи в 14 країнах консультація сімейного лікаря в перший день захворювання не гарантована, а ще в 6 країнах як правило неможлива. В 16 країнах треба чекати на потрібну операцію більше 90 днів, ще в 6 країнах необхідна операція впродовж 90 днів не гарантована більшості пацієнтів. Тільки у 8 із 35 європейських країн людина гарантовано може пройти комп’ютерну томографію (КТ) впродовж 7 днів від дня призначення. У 8 країнах черга на онкотерапію як правило перевищує 21 день, а ще в 12 країнах очікування може перевищувати критичний термін. Цікавим є приклад Швеції, яка відома високим рівнем технічного забезпечення сфери охорони здоров‘я. За складовою доступності послуг охорони здоров‘я ця країна має один із найнижчих показників: 100 (найкращий показник серед інших країн – 225).

Джерело даних:індекс європейського споживача послуг охорони здоров‘я, 2015 р.

Примітка: значення індексу – це середня оцінка очікування аудієнції лікаря загальної практики, прямого доступу до вузького спеціаліста, призначеного хірургічного втручання, онкотерапії, КТ дослідження, очікування на допомогу у відділенні швидкої; дані отримані в ході опитування. Чим вище значення, тим менша черга та більша доступність послуг охорони здоров‘я. Максимальне значення 225.

2. Часткова оплата послуг пацієнтом.

Практично у всіх країнах ЄС запроваджена часткова оплата послуг пацієнтом або доповнююче медичне страхування. Так, наприклад, у Франції за більшість послуг передбачено часткову оплату за рахунок страховки споживача – 10–40% від вартості послуг. У Словенії – 15–20%, у Швейцарії – 10%. Такий підхід обмежує надмірне споживання медичних послуг та збільшує обсяги фінансування охорони здоров‘я. Поряд із механізмами часткової оплати діють механізми захисту: зниження розміру оплати, річний максимум виплат, податкові пільги тощо.

3. Обмеження переліку послуг.

З кінця 90-х усе більше країн стали схильними до розробки детального переліку безоплатних послуг. Щоправда, це недосяжна мета, ускладнена політичними, етичними та технічними аспектами. Більш-менш чітко визначений перелік послуг – це прерогатива страхових систем охорони здоров‘я, що фінансуються за рахунок внесків на соціальне страхування. Найбільш деталізований перелік послуг у Польщі, найбільш загальний – у Німеччині.