Які країни надають паливні субсидії та чому?

Багато країн по всьому світу субсидують ціни на паливо. … Нижченаведена таблиця, взята з таблиці 2 додатку дослідження МВФ, показує скільки відсотків ВВП різні країни витрачають на надання субсидій. Серед країн, що субсидують нафтопродукти, є багаті країни такі, як Саудівська Аравія, бідні, як Ємен, та багато країн з середнім доходом. В списку – переважно експортери нафти, але є й імпортери. Деякі, наприклад, Індонезія та Єгипет, є колишніми експортерами, що перетворилися на імпортерів. Водночас, багато великих експортерів таких, як Росія та Об’єднані Арабські Емірати, майже або взагалі не субсидують нафтопродукти.

Субсидії в країнах-експортерах нафти, здається, впроваджуються переважно з міркувань «розподілу багатства». У випадку чистих імпортерів, особливо колишніх експортерів, субсидії часто виникають внаслідок бажання захистити людей від шоків, пов’язаних з коливаннями цін на нафту. Оскільки ціни на нафту постійно зростають, навіть регулювання цін та субсидії, що спочатку були спрямовані лише на захист від стресів, легко перетворюються на постійні субсидії, як це було в Індонезії та Єгипті.

Як субсидії обтяжують бідних?

Паливні субсидії водночас допомагають та обтяжують споживачів. Проблема в тому, що бідні споживачі отримують непропорційно малу частку допомоги та непропорційно велику частку шкоди.

Допомога полягає в тому, що субсидії роблять паливо більш доступним. Це не лише зменшує прямі витрати на приготування їжі та освітлення, а й також побічно зменшує ціни на товари та послуги, наприклад, шляхом зменшення витрат на транспортування. Для окремих сімей зниження цін може бути більш бажаним. Наприклад, дослідження Аже дель Гранадо та інших, на яке посилається дослідження МВФ, свідчить, що зростання ціни на паливо на 0,25 центів може зменшити реальну купівельну спроможність бідного домогосподарства більше, ніж на 5%.

Проте, в сукупності бідні домогосподарства становлять лише маленьку частину загального споживання енергоносіїв. Як результат, у середньому найбагатші 20% отримують у 6 разів більше вигоди від паливних субсидій, ніж найбідніші 20%. Конкретна цифра залежить від виду палива. Наприклад, бідні домогосподарства у бідних країнах мають менше автомобілів, отже, вони отримують мало прямих вигод від зменшення цін на бензин. З іншого боку, оскільки бідні домогосподарства не завжди підключені до електричної мережі, на них припадає більша частка споживання гасу, відповідно вони отримують більше вигод від субсидій на це паливо. Нижченаведена діаграма з дослідження МВФ дає оцінку розподілу вигод від субсидій для чотирьох важливих видів енергоносіїв.

 Нижній квінтиль – найбідніші сім’ї, верхній квінтиль – найбагатші сім’ї.

Шкода для бідних у тому, що паливні субсидії виснажують кошти державних бюджетів, які могли б принести більше користі, якби використовувалися більш прицільно. В Індонезії та Саудівській Аравії паливні субсидії становлять 14% державного бюджету. Для Ємену це число становить 20%, а для Єгипту – це тривожні 30%. Ті ж кошти, що витрачаються на паливні субсидії, могли б бути використані на освіту, медицину та інші програми для бідних. Вивільнення державних коштів для таких потреб має бути однією з головних цілей реформи цін на енергію.

Як паливні субсидії обтяжують багатих?

Оскільки споживачі з високим рівнем доходу отримують більшу частину вигоди від утримання цін на паливо нижче ринкового рівня, то спочатку ми могли б подумати, що вони отримуватимуть більше чистої вигоди від програм субсидування, але це не завжди так. Існує декілька каналів, через які субсидії шкодять багатим так само, як і бідним.

Податки є одним із таких каналів. У деяких країнах-експортерах, у тому числі в Саудівській Аравії, податки на доходи фізичних осіб і ПДВ є незначними. В інших країнах, у тому числі в Єгипті та Індонезії, багаті громадяни повинні покривати бюджетні витрати на паливні субсидії за рахунок податків на доходи та податків на споживання. Прогресивний характер податкової системи в таких країнах із надлишком компенсує регресивний характер самих паливних субсидій. У таких країнах паливні субсидії – це виснаження бюджетів багатих.

По-друге, паливні субсидії мають побічні ефекти, що погіршують якість життя людей із доходами всіх рівнів. Два найбільш яскравих – це затори на дорогах та забруднення повітря. Наприклад, часопис «The New York Times» нещодавно опублікував жахливу історію про дорожні умови в Джакарті (найбільше місто у світі, де немає метро). Пасажири з низьким рівнем доходу дістаються до роботи повільними та переповненими міськими автобусами або розхитаними приватними мікроавтобусами. Однак, насправді, становище не є кращим для тих, хто може дозволити собі автомобіль. 9 миль (14,5 км) за 90 хвилин, як свідчить один офіс-менеджер, – це типова поїздка на роботу. Оскільки дешевий бензин заохочує десятки тисяч додаткових автомобілів та мотоциклів приєднатися до натовпу, дорожній рух просочується скрізь, включаючи нібито призначені для руху автобусів смуги. Підвищені ціни на паливо можуть вивільнити кошти, які зараз ідуть на субсидії, і відповідно можуть бути використані для інвестицій у сучасну дорожню інфраструктуру. Водночас, вони зможуть зменшити кількість автомобілів на дорозі. Замість цього паливні субсидії створюють «транспортне пекло» як для багатих, так і для бідних, не згадуючи вже про нестерпний рівень забруднення повітря.

«Повільне економічне зростання є третім каналом, через який енергетичні субсидії шкодять багатим точно так, як і бідним». У країнах, де субсидії міцно закріпилися, підприємства часто непокояться, що високі ціни на паливо можуть підірвати їхню конкурентоспроможність на світових ринках. У короткостроковій перспективі це може бути правдою. Тим не менше, деякі дослідження показують, що в довгостроковій перспективі все може бути навпаки. (Дивись джерела у вставці 4 документа МВФ.) Так, паливні субсидії відволікають бюджетні ресурси, які могли б бути інвестовані в людський капітал чи інфраструктуру. Через них також спотворюється структура торгівлі. Замість експорту товарів, у яких певна країна має істинну порівняльну перевагу, вона експортує товари, які дешево виробляти через штучно низькі ціни на енергоносії. Коли паливо вітчизняне, краще було б його прямо експортувати, ніж використовувати у неефективних домашніх галузях. Субсидування імпортного палива для того, щоб перетворити його на експорт, у якому країна немає істинної порівняльної переваги, є ще більш абсурдним.

Як відмовитися від субсидій?

На жаль, щойно паливні субсидії вкорінюються, їх дуже важко зупинити. Головною причиною є те, що вигоди від паливних субсидій, хоча вони й нерівно розподілені, є дуже вагомими для тих, хто їх отримує. Вигоди відмови від субсидій, такі як покращення торгового балансу та бюджету, що дозволяє заощадити гроші на більш достойні проекти, не є ані негайними, ані очевидними, ані гарантованими. Як результат, відміна субсидій викликає пристрасні протести людей на вулицях на фоні досить стриманої підтримки цієї ідеї з боку законодавців, вчених та консультантів із розвитку.

Спроба президента Гудлака Джонатана відмінити у Нігерії субсидії на бензин на початку 2012 року є свідченням провалу таких намагань. Нігерія є головним експортером сирої нафти, але через корупцію та погане управління вона має низькі вітчизняні переробні потужності. В результаті, вона повинна імпортувати близько 70% власного споживання бензину. Станом на кінець 2011 року бензин продавався за 65 найр за літр або близько 1,5 долара за галон (3,8 л) за тодішнім обмінним курсом. Вилучення субсидій приблизно подвоїло ціну до 3 доларів за галон.

Мільйони нігерійців негайно закрили очі на чвари, які точилися між різними спільнотами, щоб протестувати проти зростання цін на пальне. Вони розглядали субсидії як одну з небагатьох вигод, що отримується ними від корумпованої та неефективної влади. Християни та мусульмани, кожні вмотивовані своїми релігійними лідерами, стояли пліч-о-пліч і блокували дороги. Профспілки приєдналися до рухів протесту та оголосили загальний страйк.

Уряд запевняв, що гроші, отримані від зростання цін, необхідні для фінансування проектів суспільного розвитку та інфраструктури, від яких виграють усі нігерійці, проте мало хто вірив владі. Протестуючі лідери зазначили, що уряд міг уже давно використовувати величезні доходи від експорту нафти в країні для фінансування будівництва шкіл, доріг та електростанцій, не згадуючи про ефективні домашні нафтопереробні заводи. Натомість, нафтові гроші були вкрадені корумпованими урядовцями.

Після двох тижнів протестів уряд майже здався. Заплановане зростання цін призупинили, залишаючи вартість бензину на рівні 2,25 доларів за галон, що, як стверджував уряд, все ще потребує значних субсидій.

Нігерійська поразка в жодному разі не унікальна, але деякі країни, включаючи Бразилію, Південну Африку та Туреччину, були більш успішними у відміні своїх субсидій. Базуючись на порівнянні успішних та неуспішних реформ, МВФ визначив декілька елементів, що збільшують шанси успішно позбавитися паливних субсидій. МВФ рекомендує:

• Кращу прозорість, планування, комунікацію та консультації до безпосереднього підвищення цін.
• Заміну паливних субсидій на цільові субсидії для бідних.
• Заходи щодо деполітизації майбутніх цін на енергоносії, наприклад, шляхом встановлення автоматичних формул, що прив’язують внутрішні ціни до світових.
• Макроекономічну та монетарну політику, що запобігають ситуації, коли зростання цін на паливо провокує самопідтримуючу інфляцію.

На жаль, багатьом країнам із найбільшими субсидіями дуже не вистачає прозорості, довіри та технічної компетенції, потрібних для втілення рекомендацій МВФ.