Вітаємо в Україні, найбільш корумпованій країні Європи

Національний інститут раку України займає три сірі шестиповерхові корпуси в житловому кварталі на околиці Києва. Зовнішні стіни облицьовані, лише в деяких місцях, де відвалилася плитка, видно цеглу. Коли радянські будівничі закінчили фасад, вони вмурували в нього дату – «1968». З того часу ремонт мав нерегулярний характер. Тим не менше, в Інституті завжди проводилися жваві оборудки, які сьогодні стають усе жвавішими.

Половина українських чоловіків і п’ята частина жінок палять, національна кухня дуже важка через використання тваринного жиру, національним напоєм є горілка. Рівень радіації після катастрофи на Чорнобильській АЕС зумовив поширення раку щитоподібної залози серед людей, народжених у 80-х, збільшуючи частоту випадків захворювання на рак серед дітей у десятки разів. Через брак сімейних лікарів рак молочної залози, рак передміхурової залози, пухлини кишечника часто залишаються невиявленими протягом місяців. Рівень смертності від цих видів раку – серед найвищих у Європі.

В інтерв’ю 2008 року досвідчений хірург українського походження, професор Ігор Щепотін передбачив, що кількість діагнозів «рак» буде збільшуватися і сягне 200 000 у 2020 році порівняно зі 165 000 у 2008 році. В тому ж році президент Віктор Ющенко обрав Щепотіна, щоб той вів нову війну з раком в Україні. Професор очолив Інститут раку, який є і провідною лікарнею, де лікують рак, і головним дослідницьким інститутом, та отримав широкі повноваження для покращення стану здоров’я українців, наприклад, бюджетну незалежність від Міністерства охорони здоров’я для придбання необхідних ліків і устаткування. У Великобританії він міг би бути відомий як «цар раку», в Україні ж його називають «головний онколог». І відповідно до оцінки Інституту він є ефективним лікарем.

«Під керівництвом професора Щепотіна були впроваджені нові підходи, концепції і технології, а також сучасні принципи лікування онкологічних хворих, значна частина яких були повністю повернуті до активного життя», – підбив Інститут підсумки своєї роботи, у звіті, опублікованому в квітні.

Незважаючи на те, що Інститут раку виглядає зсередини так само не сучасно, як і зовні, він діє заспокійливо. Хірурги в білих халатах обговорюють справи, поки йдуть до операційної. Медсестри метушаться навколо, тримаючи велику кількість тек. У коридорах сидять пацієнти на розкладних стільцях і розмовляють по телефону, в той час як їхні родичі намагаються привернути увагу лікарів. Літні жінки, вдягнені в зелений медичний одяг, миють підлогу дезінфікуючим засобом, наповнюючи будівлю хімічним запахом, який надовго залишається на одязі.

Інститут сприймається як місце, де пацієнти знають, що їх вилікують. Але три хірурги, які тут працювали, колишній міністр охорони здоров’я, пацієнти і активісти по боротьбі з корупцією вважають, що це не вся історія. Вони вважають, що лікарня, як і органи державної влади по всій Україні, заражена корупцією. І, незважаючи на широке суспільне невдоволення проблемою корупції в країні, що спричинило дві революції за минуле десятиріччя, ні у кого не з’явилося бажання чи можливості докорінно змінити ситуацію.

«Вірогідно, що гроші є», – сказав нам Костянтин Сидоренко, консультант, лікар-анестезіолог в Інституті, коли ми вперше зустрілися в липні. «Але з деяких причин гроші не дістаються таких важливих місць, як реанімація. Що означає, що ми маємо на все заробляти самі.»

Він пояснив, що фраза «заробити на все самостійно» є евфемізмом, який означає брати хабарі, але швидко вказав на те, що це не те, чим він хотів би займатися. Він керував лікарями, які працюють в інтенсивній терапії, відповідно, він був відповідальний за найбільш вразливих пацієнтів. Він не мав іншого вибору, ніж брати гроші.

Ми сиділи в його кабінеті на шостому поверсі розміром з типову ванну кімнату. Сидоренко, у якого сивіюче, хвилясте волосся і дружнє, відкрите обличчя, дістав із кишені свого білого халата маленьку коробку у формі куба. В ній був датчик кисню для апарата штучного дихання, пристрій, що забезпечує киснем пацієнтів, які не можуть дихати самостійно. Кожен датчик коштує 4 000 грн, приблизно 164 фунти стерлінгів, і кожен із 10 апаратів у його відділенні потребує заміни датчика принаймні один раз на рік, а це – 40 000 грн (1 649 фунтів стерлінгів). І це лише невелика частина коштів, які потрібні для того, щоб машини були в робочому стані. Загалом же вартість обслуговування апаратури у відділенні може сягати 700 000 грн (28 850 фунтів стерлінгів) на рік. Він заявив, що за останні два роки Інститут не забезпечував його відділення достатніми коштами для цього, незважаючи на його неодноразові прохання на зборах лікарів.

«У мене обладнання, яке коштує мільйони, і мені потрібно його обслуговувати, інакше воно зламається, і мої пацієнти можуть померти. Я маю обслуговувати його, але де мені взяти гроші?». Іншими словами, у нього дилема: бути чесним і поганим лікарем або брати хабарі і бути хорошим лікарем. Це принизливо, але є лише одна відповідь. «Мої лікарі все розуміють, а пацієнти платять», – каже Сидоренко.

За моїм стільцем була висока стінка, тип меблів, який можна знайти на території колишнього Радянського Союзу від Києва до Камчатки. У верхній її частині була вітрина, повна медичних книг і документів. Нижче була шафа. Сидоренко протиснувся за мною, щоб відкрити дверцята і витягнути звідти пачку конвертів, таку величезну, що треба було тримати її обома руками. Деякі з них були товщиною в половину дюйма, і всі повні банкнот.

Він пояснив, що майже всі його лікарі збирають гроші з пацієнтів і потім приносять їх йому. Він витрачає їх на експлуатацію машин, які дозволяють пацієнтам виживати. Це реалії роботи лікаря в Україні, сказав він. Він був найбільш кваліфікованим для оцінки ситуації, оскільки був у комісії, яка вирішувала, яке обладнання буде купувати Інститут. Він сказав, що бачив, як лікарня систематично переплачує за обладнання, і стверджував, що Інститут одного разу купив апарат штучного дихання на 130 000 євро більше, ніж він насправді коштував. Переплачених коштів вистачило б на те, щоб забезпечити всі апарати штучного дихання датчиками на 40 років. У Сидоренка лише одне пояснення того, чому лікарня переплачує за обладнання: деякі управлінці у таємній змові з постачальниками з метою обману державного бюджету, що дозволяє їм потім розподіляти ці додаткові гроші між собою. Власне пацієнти Сидоренка за допомогою хабарів компенсували дефіцит. Голова Інституту Щепотін відмовився коментувати твердження Сидоренка, що такі практики мали місце в Інституті.

У Сидоренка є й інша причина бути незадоволеним. З 23-річним стажем він заробляє 300 доларів на місяць, яких ледве вистачає, щоб прогодувати його 4 дітей, не кажучи про численні дрібні хабарі – вчителям, даїшникам, сантехнікам, податківцям, – які є складовою повсякденного життя в Україні.

У Києві є великий оперний театр, собори, мережа магазинів, широкі центральні проспекти, метро, тобто все необхідне, щоб місто виглядало як європейське. Але Київ скидається на сучасну європейську столицю так само, як Інститут раку скидається на сучасну лікарню. В індексі сприйняття корупції від Transparency International – найбільш поширеного показника корупції у світі – Україна на 142 місці, поряд з Угандою. В останньому рейтингу Україна відстала від Нігерії.

Починаючи з 1991 року, посадові особи, члени парламенту і бізнесмени створили складні і дуже вигідні схеми, щоб грабувати державний бюджет. Крадіжки виснажили Україну. Розмір економіки України був такий же великий, як і в Польщі на момент здобуття незалежності. На сьогодні залишилась лише її третина. Звичайні українці спостерігали, як рівень їхнього життя погіршується, в той час як декілька олігархів стають мільярдерами.

Суспільне невдоволення зумовило дві революції. Вуличні протести у 2004 р. допомогли Віктору Ющенку покласти край спробі прем’єр-міністра Віктора Януковича сфальсифікувати президентські вибори. Однак, Ющенку за 5 років при владі так і не вдалося зруйнувати корупційні мережі. На хвилі великого розчарування у 2010 році він програв вибори Януковичу, якого, у свою чергу, вигнали в лютому 2014 року, після того, як корупція мутувала в більш небезпечні форми.

Представники Генеральної прокуратури, які були опитані Reuters, заявили, що чиновники крали п’яту частину національного виробництва (ВВП) щороку у період між 2010 і 2014 роками. І цими процесами були заражені всі верстви українського суспільства. Президент Янукович жив у величезному палаці на околиці Києва. Після того, як він утік, у його гаражі протестувальники знайшли картини, ікони, книги та керамічні предмети, які коштували мільйони. Йому ніде було їх виставляти.

Минулої зими протестувальники у наметах на Майдані в центрі Києва хотіли запобігти повторенню помилок 2004 р., коли старі корупційні схеми були просто перейняті новими посадовими особами. Серед протестувальників був хірург з Інституту раку Андрій Семиволос, блідий, стрункий, темноволосий чоловік із родимкою бузкового кольору на правій скроні. Він був лікарем-волонтером під час протестів на Майдані і надавав медичну допомогу людям, яких били міліціонери. Після завершення подій на Майдані він повернувся на свою роботу в Інститут, сповнений рішучості змінити ситуацію в лікарні, так само, як допоміг змінити владу.

Однією з останніх спроб президента Януковича врятувати свою репутацію були відвідини Інституту. По телевізору показували, як він дарував подарунки хворим дітям, чиї голови були без волосся через хіміотерапію. Щепотін, будучи головним онкологом, стояв поряд із ним і сяяв. Але в очах громадськості цей піар-хід не врятував репутацію Януковича, і через два тижні він утік. Незабаром після цього Щепотін, будучи вірним прибічником Януковича, проголосив, що Інститут буде збирати кошти для армії новообраного уряду – крок, який здивував Семиволоса. Йому здалося, що Щепотін намагається втертися в довіру нового уряду.

20 березня Семиволос написав довгий пост у Фейсбуці, в якому розкритикував шлях, яким Україна рухається, Щепотіна, і, як він це називав, «рудименти радянських цінностей». Фейсбук відігравав важливу роль в активізації протестів, які переросли у революцію взимку. Українці знали, що подібні пости здобували широку популярність і швидко викликали масові протести. Щепотін швидко зреагував на критику Семиволоса і скликав «збори колективу» Інституту раку. «Збори колективу» є практикою радянських часів, яка формально дозволяє працівникам притягати до відповідальності своїх керівників. Утім, керівники контролюють відвідуваність, а, отже, можуть тримати підлеглих у тісних шорах на засіданнях.

«Складається враження, що серед нас є лише один герой, який виграв революцію і тепер бореться за правду», – сказав Щепотін перед зібраним колективом. «Але, лікарю Семиволос, ви серйозно помиляєтеся. Тут є ваші колеги, які можуть подивитися вам в очі і сказати, що вони про вас думають». Він відзначив, що команда лікарів, з якими працював Семиволос, має найгірші показники успішності в лікарні, і припустив, що Семиволос написав пост із критикою, щоб відвернути увагу від власної некомпетентності. Присутні одноголосно засудили Семиволоса і оголосили, що його думка про Щепотіна хибна. Більше того, там були телевізійники, які зняли готових розплакатися колег Симиволоса, що звинувачували його в заподіянні шкоди репутації Інституту. Він виглядав блідим і самітним серед них.

Відповіддю Семиволоса було створення у квітні профспілки приблизно з десятком колег-однодумців. Були організовані два протести біля Міністерства охорони здоров’я з вимогами щодо розслідувань у лікарні і запитанням (серед багатьох інших питань): чому нічого не було зроблено, незважаючи на розслідування 2009 року, що виявило корупцію?

«Ми маємо викорінити корупцію у сфері охорони здоров’я в Україні, наче злоякісну пухлину», – написав він у Фейсбуці 14 квітня. Проте його шанси на перемогу незначні. Семиволос із друзями змагалися із загартованою бюрократією, яка знову заявляла про себе. Революція можлива була на Майдані, але в Інституті, здавалося, справи йшли, як завжди.

Однак Семиволос був не самотній. Він отримав високопоставленого союзника.

Після того, як Янукович утік у лютому минулого року, нова адміністрація, очолена спікером парламенту, що став виконувачем обов’язків президента, передала контроль над більшістю міністерств інсайдерам і ветеранам політики. Це призвело до розмов про те, як представники старої верхівки чіплялися за владу. Однак, від протестувальників Майдану прийшли три міністри, і одним із них був Олег Мусій. Стрункий і засмаглий, із невеликою сивою бородою, він виглядав як музикант із 70-х – можливо, як учасник гурту The Police – під час туру на честь свого повернення. Мусій очолював медиків-волонтерів Майдану, організовуючи лікування від переохолодження та вогнепальних поранень.

У лютому, щойно ставши новим міністром охорони здоров’я, він взявся за реалізацію амбітної програми реформ. Він хотів трансформувати українську систему охорони здоров’я за європейськими стандартами і навести порядок у системі державних закупівель ліків і обладнання. Традиційно українські посадовці мають широку свободу дій у затвердженні списку компаній, з якими укладаються угоди. Це, очевидно, дозволяє їм домовлятися, завищувати ціни і безкарно красти. Мусій хотів покласти край подібним практикам і звільнити з роботи кожного, викритого в подібних змовах.

Це була небезпечна справа. Ющенко у 2009 р. доручив органам безпеки, які спеціалізувалися на боротьбі з організованою злочинністю, підготувати доповідь для внутрішнього користування про корупцію у сфері охорони здоров’я. У звіті викриваються схеми того, яким чином бізнесмени використовують офшорні підставні компанії для змови з корумпованими посадовцями, спекулюють на державних тендерах і завищують ціни. Через декілька тижнів після написання звіту нападник кинув гранату на оперативника, що його написав, коли той виходив із машини на вул. Татарській у центрі Києва. Уламки сильно пошкодили його машину та сусідні будинки. Чоловік вижив завдяки багаторазовому хірургічному втручанню команди спеціалістів в Ізраїлі. Незважаючи на те, що звіт був викладений в Інтернеті, він ніколи не був опублікований офіційно, а нападник не був знайдений.

Однак, Мусія не збентежили ці факти, і він одразу розпочав роботу над реформами, щойно заступив на посаду. Коли ми зустрілися з ним у серпні, він говорив дуже відкрито про проблеми, з якими зіткнувся. Для того, щоб система охорони здоров’я функціонувала, вона потребує 6–7% грошей, які країна заробляє, сказав він. Український уряд виділяє лише 3,5%, але система загадковим чином виживає.

«Питання лише в тому, яким чином система ще функціонує?», – каже він. «І відповідь у додаткових фінансових ресурсах із певних джерел. На сьогоднішній день держава фінансує систему приблизно на 52 млрд грн (2,1 млрд фунтів стерлінгів). Приблизно така ж сума надходить із інших джерел».

Якщо розрахунки Мусія правильні, то кожен чоловік, жінка й дитина в Україні платять у середньому 1000 грн (41 фунт стерлінгів) щороку для підтримання системи охорони здоров’я в належному стані. Якщо припустити, що більша частина бюджету швидше за все розкрадається, ніж використовується за призначенням – на думку Мусія, 30–40% грошей, виділених із бюджету на закупівлю лікарських засобів, крадеться, – загальна сума, ймовірно, набагато вище. Він навів багато прикладів корупції, і серед них був такий: міністерство у 2013 р. придбало 1 412 нових машин швидкої допомоги, і ціна кожної з них була завищена на 200 000 грн. (8 223 фунтів стерлінгів) – майже на 50% більше від їхньої реальної вартості. «Це не бізнес, це спосіб заробітку грошей нечесним шляхом», – сказав він.

Мусій сказав, що ключовим завданням у цій кампанії боротьби з корупцією була реформа Інституту раку. Він оголосив 26 червня результати розслідування діяльності лікарні, в яких відображалися свідчення про 43 випадки порушення закону. Серед них були претензії, що пацієнти були змушені купувати дорогі ліки, навіть якщо ці ліки вже були оплачені за рахунок держави, і що обладнання вартістю близько 42 млн грн, придбане в 2011 році, припадало пилом у коморі, ніколи не використовувалося, а гарантійні строки його експлуатації закінчилися.

«Це особиста відповідальність директора», – заявив Мусій в інтерв’ю журналістам. Він сказав, що деталі розслідування передані до органів внутрішніх справ, які будуть з’ясовувати, чи має Щепотін право бути головою Інституту. На думку міністра, лише підозра була підставою, щоб звільнити Щепотіна, але цього не могло статися через те, що він пішов на лікарняний. Відповідно до українського законодавства це означало, що він не міг бути звільнений протягом чотирьох місяців з часу виходу на лікарняний, тобто не раніше жовтня.

У коротких коментарях для The Guardian Щепотін заявив, що претензії щодо злочинності в Інституті є «неправдою». Він відмовився коментувати питання про широко розповсюджену корупцію в Інституті. В щотижневій телевізійній документальній передачі «Народний прокурор» від 20 грудня ведучий Сергій Каплін, який є членом парламенту, звинуватив Щепотіна в корупції. В одній зі сцен Каплін увірвався з командою операторів у кабінет Щепотіна. Щепотін весь час повторював, що відмовляється говорити з ним, поки не буде ордеру на обшук.

Більшість пацієнтів Інституту раку були направлені з обласних лікарень, отже, родичам для догляду за ними потрібно знайти житло в Києві. Благодійний фонд «Запорука», який допомагає онкохворим дітям, забезпечує кімнатами у великому маєтку на звивистій приміській вулиці недалеко від Інституту шість родин. Бюджет «Запоруки» становить 500 000 євро на рік – більшість із цих грошей надходить від європейських донорів, – із яких вони платять заробітну плату двом психологам і двом фізіотерапевтам, що працюють в Інституті раку. Директор «Запоруки» – Наталя Оніпко, невисока білявка з волоссям середньої довжини.

«Я часто думаю про те, наскільки простіше було б працювати лікарям, якщо б вони просто могли робити те, що повинні робити», – сказала вона мені. За ті десять років, упродовж яких вона співпрацює з батьками, майже кожні платили хабарі за лікування дітей, і Оніпко не знає жодного випадку подання офіційних скарг. «Усі вони бояться, звичайно, вони бояться», – пояснює вона. – «Будь-який скандал закінчиться тим, що вони вирушать назад в обласні (районні) лікарні. Ви розумієте, що це означатиме?»

Умови в Інституті звичайні, але діти приїжджають сюди для отримання допомоги від найкращих спеціалістів у країні, на яку вони не могли сподіватися в регіонах. Лікарі мають свободу вибору, яких пацієнтів приймати, яких виписувати, отже, не дивує той факт, що батьки стурбовані рівнем задоволеності лікарів: даруючи їм подарунки, виплачуючи гроші, ніколи не сперечаючись. Пацієнтів набагато більше, ніж лікарняних ліжок – таким чином, виписка додому є смертним вироком.

Ми йшли повз кухню, де сиділи за столом шість жінок і говорили за чаєм швидше як добрі друзі, ніж незнайомки, які зустрілися через жахливий збіг того, що їхні діти онкохворі. Коли я говорив із ними вперше, мені здалося, що матері неохоче визнають порушення закону. Незабаром з’ясувалося, що вони просто намагаються зрозуміти, про що я питаю. Давати хабарі було настільки звичайною справою, що, здавалося дивним, що хтось проробив довгий шлях із Великобританії, щоб задати питання про це. Згодом, однак, одна жінка зі Східної України пояснила, яким чином лікар вимагав гроші: «Він написав цифру 100 на листку паперу, а потім вказав пальцями вгору. Це означало, що доларів».

Це спонукало іншу жінку згадати зустріч з іще одним лікарем: «Я пам’ятаю, коли вперше зустріла його, він підморгував і кивав головою, і я подумала, що в нього тик чи щось на кшталт цього або що він психічно нездоровий. Але, насправді, він привертав мою увагу. Потім він простягнув два пальці». І вона показала це, поклавши два пальці на руку, наче вона грала в шаради. «Це означало 200», – сказала вона.

«Сотен? – спитала третя жінка. – Ти мала на увазі тисяч». І всі вони засміялися.

Оніпко пояснила, коли ми вийшли, що її найважливіше завдання підбадьорювати батьків. Вони не тільки борються, щоб підтримувати своїх дітей у страшній хворобі, але й намагаються орієнтуватись у системі охорони здоров’я, яка, судячи по всьому, спрямована на те, щоб використати їхній відчай у корисливих цілях. «Я намагаюсь не критикувати лікарів при батьках, тому що вони мають їм довіряти», – сказала вона.

Я чув багато подібних історій по всьому Інституту: не вистачає грошей на експлуатаційні витрати та ремонт, ліки, заробітні плати, незацікавленість пацієнтів, або лікарів, які повинні боротися за життя людей. Я відвідав одну з лабораторій Інституту вранці. За винятком деяких мікроскопів, які придбали донори вісім років тому, все обладнання у відділенні не змінювалося два десятиліття, за словами спеціаліста, який там працює.

Через ці умови ви ніколи не здогадалися б, що це одне з найважливіших відділень Інституту. Результати біопсії пацієнтів зберігаються на оригінальних слайдах між картонними роздільниками в алфавітному порядку, як в старій бібліотеці. Ці слайди мають вирішальне значення для діагностики раку. Лікарі дивляться на них у мікроскопи і визначають тип і стадію захворювання пацієнта. Проби мають бути збережені на випадок рецидиву в пацієнтів. Щоб підготувати біопсію, працівники лабораторії капають фіолетову фарбу на слайди, розвішені над емальованою чашкою, колись білою, а зараз темно-фіолетовою від десятиліть використання.

Пройшли місяці, аж поки я знову побачив Олега Мусія у їдальні в центрі Києва в одній із пошарпаних і брудних будівель, які революціонерами використовувались у якості штаб-квартир. На дворі був листопад, і він був у теплій шкіряній куртці. Він виглядав блідим і був втомлений. За місяць до цього, першого жовтня, прем’єр-міністр Арсеній Яценюк відсторонив його від виконання обов’язків. За словами Яценюка, Мусій провалив закупівлю необхідних ліків. Це був складний час: українська армія була в стані війни з сепаратистами, яких підтримувала Росія, економіка скорочувалася, девальвувала валюта. Уряд потребував компетентних професіоналів, а не революціонерів, які займались ідеалістичними ідеологічними починаннями.

За останні декілька місяців більшість прихильників Мусія змінили свою думку про нього. Благодійний фонд «Пацієнти України», який проводить рішучу кампанію проти корупції, звинуватив Мусія в проведенні цінових баталій за рахунок хворих українців. Вони говорили, що міністерству необхідно було придбати ліки навіть за рахунок укладання договорів із бізнесменами, які збагачувалися за допомогою корупційних оборудок зі старим урядом. Але цю точку зору не поділяв Мусій.

«Я маю розповісти правду», – сказав він. «Прем’єр-міністр спрямував людей зі своєї команди для спостереження за тим, що відбувається в міністерстві охорони здоров’я. Я не погоджувався з їхніми схемами, зокрема зі збереженням старих схем при проведенні тендерів».

Після відсторонення з посади, старі схеми запрацювали знову, за його словами, як ні в чому не бувало. Мусій стверджував, що повернулися чиновники часів Януковича, тому що новий уряд не зумів знайти когось, спроможного розібратись у великій кількості документів, необхідних при закупівлях ліків. Він сказав, що це залишило систему відкритою для зловживань, які революціонери обіцяли припинити. «Це правильно, що Захід не хоче давати нам гроші, не бачить, як ми боремось із корупцією. Це не боротьба з корупцією», – сказав він.

А що з Інститутом раку? Через день після відсторонення Мусія, 2 жовтня, Щепотін повернувся до роботи. За словами Мусія, якби він пропрацював іще три дні, він міг би звільнити Щепотіна, адже чотири місяці його лікарняного майже минули. «Він хворів практично чотири місяці і мав лише ще три дні, протягом яких міг бути на лікарняному. Але я був відсторонений, і він повернувся до роботи».

Наступного вечора я відвідав Семиволоса, який жив на 13 поверсі на околиці міста, щоб дізнатися на якому етапі його боротьба з Щепотіним. Ми сиділи на кухні й пили чай. Його дружина склала нам компанію, і час від часу заходив син, щоб їх обійняти. Це була приємна сцена, на холодильнику було багато магнітів із зарубіжних міст, торт на столі, але Семиволос був похмурий.

Наша розмова розпочалася з його 20-хвилинного огляду останнього тисячоліття української історії. Основною тезою було виживання попри велику кількість негараздів. «Скільки революцій було у Франції? Чотири? І лише після цього в них утворилася республіка», – сказав він. «У нас тотальна корупція – найбільша, яку тільки можна собі уявити. Прибиральники не будуть прибирати, якщо ви не дасте їм грошей; міністри не будуть керувати, якщо ви не дасте їм грошей.»

Конфлікт між Семиволосом і Щепотіним тепер розглядається в суді. Щепотін подав на нього в суд за наклеп у пості на Фейсбуці, стверджуючи, що: «негативна інформація викликала в мене величезні моральні страждання і занепокоєння з приводу моєї честі, гідності й доброго імені. Люди втратили довіру до мене як до лікаря і тепер не звертаються за допомогою». Слухання тривають.

Семиволос віджартовувався, але питання серйозне – суди в Україні можуть бути непередбачуваними.

Я бачив Щепотіна лише одного разу за час мого перебування в Інституті. Він був у кінці коридору далеко від мене і пішов до того, як я до нього наблизився. Погодившись поговорити по телефону, він відмовився відповідати на питання про конкретні звинувачення, висунуті проти Інституту і проти нього особисто. Він наполягав на тому, що дійсно хворий і відкидав будь-які припущення про те, що розслідування міністерства могло б викрити щось серйозне.

«Існує декілька фактів, але це не може бути причиною розслідування, перевірок і чогось ще.» Коли я запитав його про позов проти Семиволоса щодо захисту честі й гідності , він відповів, що я «несерйозна людина» і «зацікавлений у плітках, чутках і всьому іншому. Це речі, які можна знайти в таблоїдах, а я не даю інтерв’ю бульварній пресі». Потім він поклав слухавку.

Я відіслав перелік інших питань його секретарю, але вона повернула їх мені зі словами «без коментарів», недбало написаними над його підписом і датою – 27 листопада. Я направляв додаткові запити з проханням прокоментувати звинувачення, відображені в цій статті, але вони залишилися без відповіді.

У той самий день приступила до роботи нова Верховна Рада, до складу якої ввійшов і Олег Мусій, обраний за виборчим округом у Західній Україні, у Львівській області. Я спостерігав за засіданнями по телевізору в маленькому київському кафе «Мон Амі». Кафе знаходиться біля адміністративного кварталу, де я мав зустрітися з людиною, яка працювала чиновником вищого рангу в різних міністерствах із часів Ющенка.

Він запізнився, був схвильованим і вибачався, вказуючи на телевізор, де новообрані депутати давали інтерв’ю і пояснювали, чому такою важливою є боротьба з корупцією. Він був втомлений, відразу розпочав пояснювати ситуацію, перш ніж навіть зняв пальто.

«Дійсно важко перемогти цих людей. Вони контролюють усе. Це як гідра. У них співробітники спецслужб, прокурори», – сказав він. «Ви знаєте, ми боремось зі справжніми бандитами. Я можу провести паралелі з колумбійськими наркокартелями. Вони виглядають чудово, респектабельно, але за цим усім стоїть кров».

Він замовив круасан, а я – грибний суп. Ми сиділи і спостерігали по телебаченню за депутатами, які тинялися без діла: багато хто був в уніформах, інші – у національних вишиванках. Яценюк і президент Петро Порошенко з’явилися разом, щоб продемонструвати єдність. Був короткий кадр із Мусієм, він повернувся і терпляче слухав колегу.

«Це справжня проблема», – сказав мій співрозмовник, киваючи в бік вигнаного міністра охорони здоров’я. «Кого ви б хотіли? Патріота, але поганого менеджера, або ефективного менеджера, до якого є певні питання?»

Я їв свій суп, і ми обговорювали, яким чином бізнесмени, які розбагатіли при Януковичі, тихо повернулися до Києва в останні місяці. «Ми прогнали Януковича і його команду, але тепер є нові проблеми», – сказав він. «Кожен готовий проводити реформи, робити все доступним для людей, але тільки так, щоб все це не впливало на них самих».

2 грудня парламент затвердив нового міністра охорони здоров’я, вже третього за рік. Ним став Олександр Квіташвілі, громадянин Грузії, який отримав громадянство України спеціально для того, щоб обійняти цю посаду. Високопосадовці сподівалися, що через те, що він іноземець і не пов’язаний з існуючими правлячими елітами, він зможе радикально реорганізувати лікарняну систему, як не зміг жоден українець. Грузія є однією з небагатьох пострадянських країн, якій вдалось обмежити рівень корупції, хоча б на нижчих шаблях бюрократичного апарату.

Через день після його призначення газета Kyiv Post повідомила, що Квіташвілі був впевнений у тому, що дійсно зможе провести реформу охорони здоров’я в Україні. Він підтвердив 21 січня, що незважаючи на те, що поточна система фінансування охорони здоров’я залишиться такою ж у 2015 році, він планує впроваджувати нові механізми фінансування для стаціонарного лікування. Останнім кроком реформ Квіташвілі була заява міністерства від 3 лютого про те, що контракт із Щепотіним, що закінчується 11 лютого, продовжено не буде.

Коментуючи звинувачення в корупції в системі охорони здоров’я у своїй заяві до «Пацієнтів України», Квіташвілі сказав: «На жаль, через недосконалість українського законодавства, нечесні управлінці не можуть бути звільнені навіть при зловживанні владою».

Він також заявив, що МОЗ проводитиме «відкритий і чесний конкурс», щоб знайти нового директора Інституту. «Я дійсно сподіваюся, що міліція закінчить свою роботу, і», – додав він, – «якщо які-небудь співробітники Інституту будуть визнані винними, вони нестимуть відповідальність за збагачення за рахунок людських страждань».