Економіка України. Три пріоритети на після війни

Який висновок ми можемо зробити з минулих потуг стати успішними та економічно розвиненими?

Що після війни? — Президент утворив Національну раду з відновлення України від наслідків війни. Перший віце-прем’єр-міністр – міністр економіки викладає свої думки, як буде відновлюватись економіка України. Дійсно, після завершення війни відкриється «вікно можливостей», і щоб не змарнувати новий шанс на поступ, потрібно думати про це все зараз. Бо, з досвіду попередніх наших двох революцій, часовий проміжок зробити щось хороше буде дуже вузький. Далі — знову довге блукання в джунглях під назвою «не-на-часі».

Ідей багато, і вони всі правильні та позитивні. Проте, який висновок ми можемо зробити з минулих потуг стати успішними та економічно розвиненими? — Одна з ключових проблем – визначення пріоритетів. Усі міжнародні партнери, під чиїм пильним наглядом ми намагались трансформуватись у щось краще, давали нам широкий спектр рекомендацій з ключовою увагою до відновлення макростабільності, бо революції тягнули за собою штучний економічний шок (спочатку у 2004-му це був шок газових цін, а у 2014-му це був шок від вторгнення та окупації).

Фундаментальні інституційні проблеми, які є причиною нашої недорозвиненості, теж чітко ідентифікувались та описувались серед рекомендацій. Проте на той час, коли у реформаторів доходили руки до причин хвороби, симптоми кризи ставали не такі гострі, і політичний істеблішмент повертався в традиційний режим «не-на-часі». Все ж нормально, не жме, не болить – значить можна повернутись до business-as-usual.

Унікальність ситуації на сьогодні, що до війни в переважній більшості економічна політика йшла в правильному напрямку (не без винятків, звичайно). А з 2014-го року було виконано шалену кількість складних та болючих реформ. Тому на сьогодні макро-стабілізація в першу чергу пов’язана із ситуацією на фронті, і для найшвидшого вирішення проблеми потребує поставок озброєння.

Отже, наразі унікальна можливість приділити належну увагу саме тим фундаментальним інституційним причинам, які штучно стримують економічний розвиток України.

Перша причина – це, звичайно, відсутність верховенства права та непокарність злочину (особливо, якщо людина наближена до влади). Перед самою війною було досягнуто справді проривного прогресу у реформі судів, зокрема керівництво країни погодилось на повне перезавантаження Вищої ради правосуддя (ВРП) під наглядом міжнародних експертів. ВРП – це той орган, який вирішує, який суддя достойний залишатись на посаді, а кого потрібно звільнити за усі «напрацювання». Саме на позицію ВРП і орієнтується суддівський корпус, і якщо ВРП на усі «фокуси» закриває очі, то навіть увесь праведний гнів суспільства та усі викривальні статті у ЗМІ суддям абсолютно байдужі. Цей весь шум їм не заважає (більшість людей не розбираються в нюансах судової системи і в бідах звинуватять олігархів). Отже повне перезавантаження ВРП – це реальний шанс на оновлення судової гілки влади та реальний крок до встановлення верховенства права. А для інвесторів, як відомо, рівні правила гри і верховенство права – це основна передумова інвестування коштів у країну.

Сюди потрібно додати необхідність відновлення функціональності антикорупційної вертикалі, бо саботаж призначення керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури перед початком війни фактично паралізував весь процес. А наразі ще й потрібен новий очільник НАБУ, бажано зі спроможністю казати «ні» Офісу Президента.

Наступний пріоритет – це податкова реформа. Лише для крупного бізнесу та аудиторських фірм податкова система в Україні не є проблемою. Для усіх, хто намагається щось робити своїми руками, починаючи з бізнесу середнього розміру, податки і їх адміністрування – це гострий біль. На період військового стану Кабмін знизив, або навіть скасував ряд податків, але після завершення війни все повернеться на свої місця, з усіма недоліками. Проте на тлі падіння доходів бюджету з’явилась можливість перезавантажити адміністрування податкової системи, і цим шансом потрібно скористатись.

Для прикладу, український бізнес багато скаржиться на адміністрування ПДВ. Непростий облік податкового кредиту на кожному етапі «додавання вартості», авансові платежі при імпорті товару, корупційні можливості при відшкодуванні ПДВ тощо. Замінити ПДВ не можна, бо ПДВ — базовий податок в ЄС, куди ми активно інтегруємось. Проте в ЄС адміністрування ПДВ набагато менш болюче, при тому, що процедури Євросоюзу, як відомо, не найпростіші. Приведення процедур адміністрування ПДВ у відповідність до практик країн ЄС може багато в чому спростити життя підприємцям. Деякі країни ЄС навіть практикують відтермінування сплати ПДВ при імпорті, що може бути цікавим інструментом стимулювання і для нас.

До податкової реформи потрібно додати проблему ЄСВ та необхідність пенсійної реформи. Проте після такого масштабного переміщення українців для початку потрібно провести перепис населення, щоб точно знати, скільки нас залишилось. Після цього можна буде щось планувати і з ЄСВ, і з пенсійною реформою.

Ще одна критична необхідність в податкові сфері – це створення можливості відраховувати 1-2% ПДФО на громадські організації. Зайвим буде згадувати, яку роль в цій війні відіграло громадянське суспільство. Українці заслужили самостійно вирішувати, куди направляти свої кошти. Право направити 1-2% від свого ПДФО на власний розсуд до тієї організації, яка заслуговує довіру та займається потрібними справами, – це буде потужний поштовх для розвитку суспільства та підвищить ефективність використання коштів.

Третій пріоритет для прийдешнього вікна можливостей – це посилення Антимонопольного комітету та Рахункової палати. Президент придумав антиолігархічний закон, який ніяким чином не обмежує можливості для заробляння надприбутків. Високоточною зброєю проти олігархів та інших «комбінаторів» є сильний та ефективний Антимонопольний комітет під наглядом громадянського суспільства. Справа в тому, що створення надприбутків не завжди підпадає під Кримінальний кодекс. А тому правоохоронні та антикорупційні органи не завжди можуть щось вдіяти з певними «можливостями». Для того, щоб відслідковувати джерела появи неринкових надприбутків й існує Антимонопольний комітет, який на сьогодні залишається дуже дружнім до тих, кого ми називаємо олігархами.

Що ж стосується Рахункової палати, то цей органі у співпраці із громадськістю міг би уважно спостерігати за діяльністю держпідприємств. Зараз вони таких повноважень не мають, а про успішність цих самих держпідприємств ми повинні вірити спираючись на дописи їх очільників у соцмережах.

Укріпити незалежне корпоративне управління – це критично важливо, але суспільство також повинно слідкувати за діяльністю держпідприємств, які на сьогодні залишаються одним із основних джерел так званої ренти (надприбутків) у державі.

Довоєнний перелік рекомендацій від МВФ теж не втрачає свою актуальність. Проте вважаю, що для максимального використання в майбутньому дуже короткого «вікна можливостей» потрібно окреслити основні пріоритети.

Проєкт фінансується Фондом міжнародної солідарності в рамках програми польського співробітництва з розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща.

Публікація висловлює виключно думку автора та не може сприйматися, як офіційне становище Фонду міжнародної солідарності чи Міністерства закордонних справ Республіки Польща.