Соціально-економічна субвенція: «депутатський подарунок» чи гроші на розвиток громади?

Серед трьох фінансових інструментів бюджетної підтримки громад найбільш суперечливою є так звана соціально-економічна субвенція. Дана субвенція спрямована в першу чергу на підтримку інфраструктури та може використовуватись на різні потреби громади, починаючи від капмремонту інфраструктури, енергозбереження, газифікації, закінчуючи закупкою оргтехніки, будівництвом дитячих майданчиків, тощо. Щорічно через цей фінансовий інструмент в громади потрапляє близько 5 млрд грн. Однак не всі громади можуть розраховувати на цей вид допомоги.

Чи вдасться громаді отримати цю субвенцію залежить від наявності лобістів серед народних депутатів та в облдержадміністраціях, внаслідок чого дана субвенція отримала назву «депутатської». Саме депутати та облдержадміністрації подають пропозиції щодо розподілу субвенції до її головного розпорядника – Мінфіну. Непрозорий механізм розподілу та звітності соціально-економічної субвенції дозволяє діючим депутатам-мажоритарникам використовувати його в якості фінансового інструменту під час передвиборчої агітації до парламенту, що викривляє політичну конкуренцію в регіонах. «Ціна держави» з’ясувала особливості надання громадам даного виду бюджетної допомоги.

Для чого і як надають?

Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій призначена для забезпечення розвитку певних територіальних громад. Гроші з держбюджету виділяються на будівництво, реконструкцію, капітальний ремонт об’єктів інфраструктури комунальної власності, здійснення екологічних та природоохоронних заходів, газифікацію, заходи з енергозбереження, закупівлю комунального транспорту тощо.

Проте механізм розподілу коштів субвенції тягне майже на державну таємницю. Почнімо хоча б з того, що кошти субвенції передають з державного бюджету не усім, а окремим місцевим бюджетам (окремим територіям). Однак, при цьому на визначення «окремості території» для отримання фінансування органи місцевого самоврядування легально і прозоро вплинути практично ніяк не можуть. Порядок та умови надання субвенції складені так, щоб прямо чи опосередковано дати змогу скористатися не лише окремим територіям, а й окремим особам. Йдеться про те, що пропозиції про включення до акту Кабміну проекту чи місцевого бюджету для отримання частки субвенції можуть подавати або народні депутати, або облдержадміністрації чи КМДА, а не органи місцевого самоврядування.

Розподіл загальної суми субвенції здійснює комісія з членів комітету ВРУ з питань бюджету (50% складу комісії) та представники Мінфіну, як головного розпорядника коштів субвенції. При цьому, чомусь оминули представництво в комісії Мінрегіону, який власне і відповідає за регіональний розвиток. До того ж, розподіл здійснюють за відсутні чітко визначених і законодавчо закріплених критеріїв «за закритими дверима» (без можливості громадськості відстежити, як розподіляли державні кошти).

Органи місцевого самоврядування зобов’язані брати участь у співфінансуванні проекту, який реалізуватимуть за кошти субвенції. Але обсяг співфінансування – чисто формальний (1% від обсягу такої субвенції – для бюджетів сіл, їх об’єднань, селищ, міст районного значення, 3% – для обласних і районних бюджетів), на відміну, скажімо, від проектів ДФРР, де частка співфінансування встановлена на рівні не менше 10% вартості проекту.

Тож, де-факто участь органів місцевого самоврядування для отримання субвенції на соціально-економічний розвиток своєї території зводиться до забезпечення собі підтримки депутата-лобіста у ВРУ або в облдержадміністрації. А потім непоодинокими є випадки, коли фірми тих же депутатів, які «вибили» під проект субвенцію, і реалізують цей проект. Можливо тому її називають «депутатською субвенцією».

Скільки дають і на що витрачають

За останні 5 років з держбюджету окремим місцевим бюджетам було перерозподілено сумарно майже 17 млрд грн субвенції на соціально-економічний розвиток окремих територій.

В середньому на один регіон України у 2018 році припадало по 200 млн грн для соціально-економічного розвитку свої «окремих територій». Однак розподіл субвенції виявився нерівномірним. Лише три регіони – Вінницька, Київська і Харківська області – отримали у 2018 році субвенції на соціально-економічний розвиток окремих територій обсягом понад 350 млн грн кожен. А їх сумарна частка в загальному обсязі розподілених коштів субвенції перевищила 22%. Найменше отримали – не враховуючи Луганську область – Тернопільська, Волинська і Житомирська області.

Органи місцевого самоврядування використовують кошти субвенції по-різному: від проведення ремонту доріг та будівництва водогонів до купівлі оргтехніки та запчастин до комунального транспорту.

До речі, частка створених в процесі децентралізації об’єднаних територіальних громад в загальному обсязі розподіленої субвенції, починаючи з появи перших ОТГ в 2015 році, зростала з року в рік, і в 2018 році склала 13,3%. Головною причиною її зростання стало щорічна поява нових ОТГ.

На 2019 рік в держбюджеті закладено 4,8 млрд. грн субвенції на соціально-економічний розвиток окремих територій. На разі розподілено трохи більше 1 млрд. грн. Решта, напевно, чекає свого лобіста.

Що потрібно змінити?

Перш за все, необхідно максимально деталізувати порядок розподілу субвенції, встановивши прозорі та чіткі критерії розподілу та пропорції надання коштів між регіонами. По-друге, збільшити рівень співфінансування проекту органами місцевого самоврядування хоча б до 10% від вартості проекту. Можливо це підвищить рівень їх відповідальності за ефективне використання коштів перед громадою. І по-третє, потрібно забезпечити доступ громадськості до контролю за використанням коштів субвенції шляхом підвищення прозорості звітності про освоєння коштів субвенції шляхом її оприлюднення в ЗМІ та на офіційному сайті Мінфіну, як головного розпорядника коштів субвенції.