Місцеві системи розрахунків як інструмент соціально-економічного розвитку

Автор: Анна Колесніченко

У попередній статті про соціальні бонуси йшлося про те, як можна стимулювати розвиток соціальних послуг, використовуючи часові кредити. У цій статті мова піде про приклади додаткових розрахункових систем для стимулювання місцевої економіки.

Місцеві гроші не є сучасним винаходом – їх використовували ще у Стародавньому Єгипті. Більш сучасні приклади стосуються часів Великої депресії в Європі та США у 30-х роках минулого століття. У наш час стрімке зростання популярності місцевих грошей почалося після фінансової кризи 2008 року. Вони виявилися дуже корисним інструментом стимулювання розвитку та подолання бідності.

Почнемо з історичних прикладів. Найбільш тривалим та успішним було використання місцевих грошей у Стародавньому Єгипті та за доби раннього Середньовіччя в Європі. Згідно з дослідженням Бернарда Лієтара (книга «Душа грошей»), саме застосування локальних валют було основою небувалого розквіту економіки в Єгипті впродовж 1000 років (приблизно ХVI–VI ст. до н.е), а також 300 років у Європі (X–XIIІ ст.). Саме тоді збудовано грандіозні піраміди в Єгипті та храми в Європі, які існують і донині. Ці гроші випускали місцеві правителі для місцевих розрахунків (здебільшого у сільському господарстві). Для великих трансакцій або торгівлі з іншими реґіонами та країнами використовували звичайні національні гроші.

У Єгипті місцевими грошима були розписки на глиняних черепках, які селяни отримували як плату за продукцію, яку вони здавали на зберігання у центральні сховища. Ці розписки використовували для повсякденного товарообігу. Якщо селянин хотів забрати свій врожай зі складу, він отримував свою продукцію за вирахуванням плати за зберігання. Мовою сучасної економіки такі місцеві гроші були валютою, прив´язаною до сировини з вбудованим демуражем (commodity – linked currency with demurrage). Демураж – це плата за зберігання грошей: якщо хочеш тримати гроші замість товару, потрібно заплатити за його зберігання. Така організація системи грошей забезпечувала їхню достатність: «випуск» розписок на черепках залежав тільки від розміру врожаю, зданого у сховища. Отже, не було ситуації, коли через брак грошей фермери не могли продати врожай – вони завжди могли його здати у сховища й отримати за це гроші. На додаток, демураж валюти надавав потужного імпульсу її обігу в економічній системі, оскільки ніхто не хотів довго тримати актив, який втрачає вартість. Тому люди багато інвестували; не випадково цей період в історії відзначився будівельним бумом.

Європейські місцеві гроші випускали правителі земель, і ці гроші циркулювали в межах контрольованої території. Вони також мали демураж. Треба, однак, зазначити важливу різницю між єгипетськими грошима та грошима європейських правителів: єгипетські були прив´язані до товару, тимчасом як європейські ні до чого не прив’язували і вартість їх визначали цінністю металу, з якого їх карбували (зазвичай зі срібла). Це стало основною причиною занепаду місцевих грошей в Європі – коли правитель потребував більше ресурсів для своїх військових кампаній, він починав карбувати більше грошей з меншим вмістом срібла, що призводило до знецінення їх. Отже, історія місцевих грошей Стародавнього Єгипту та середньовічної Європи підводить нас до важливого висновку: додаткові місцеві гроші здатні суттєво пришвидшити зростання місцевого добробуту, але дизайн системи місцевих грошей є важливим елементом успіху.

Із сучасніших прикладів найбільш відома історія місцевих грошей в австрійському містечку Вьоргль (Wörgl), де такі гроші були в обігу під час Великої депресії в 1930-х роках. Після краху банківської системи в США та Європі 1929 року пропозиція банками грошей майже зникла, спричиняючи жорстку економічну депресію та безробіття. У відповідь на скорочення пропозиції грошей з’явилося багато різних місцевих систем, які використовували альтернативні засоби розрахунку. Місцеві адміністрації, великі підприємства та спілки підприємств і місцеві громади запроваджували свої засоби розрахунків. Приклад Вьоргля виявився одним з найуспішніших. 1933 року мер Вьоргля використав 40 000 австрійських шилінгів бюджетних коштів (приблизно 97 тис. сучасних дол. США) для створення 40 000 так званих шилінгів Вьоргля. Він поклав австрійські шилінги на рахунок у банку як забезпечення для нових грошей. Шилінги Вьоргля мали негативну депозитну відсоткову ставку (тобто демураж): щомісяця шилінг Вьоргля втрачав 1% своєї вартості, що було платою за зберігання грошей. Для того, щоб використати такий шилінг за номіналом, треба було сплатити цей 1%, після чого на звороті купюри ставили штамп про сплату. Фактично це була така ж система, як і у Стародавньому Єгипті (валюта з демуражем, прив´язана до реальних активів або резервів). І в цьому разі вона також принесла вражаючі результати.

Демураж шилінгів Вьоргля стимулював прискорення обігу грошей: кожен місцевий шилінг обмінювали 416 разів за 13,5 місяця – час, упродовж якого тривав цей експеримент. Люди навіть почали сплачувати місцеві податки наперед, щоб не тримати готівку, яка втрачає вартість. Збільшення швидкості обігу грошей стимулювало зростання виробництва та зайнятості: кожен місцевий шилінг створив у 12–14 разів більше робочих місць, аніж звичайний шилінг. Крім того, люди почали набагато більше інвестувати, оскільки тримати готівку стало невигідно. У результаті капітальні інвестиції за рік зросли на 219%. Із депресивного реґіону Вьоргль за рік перетворився на процвітаючу громаду. На жаль, цей експеримент швидко закінчився, бо австрійський національний банк був проти, і місцеві гроші було офіційно заборонено [1].

Нині місцеві гроші отримали новий поштовх до життя, особливо після початку фінансової кризи. Обмежене банківське кредитування, особливо для малого бізнесу, а також скорочення державних видатків на соціальні програми спонукають до пошуку альтернативних ресурсів. Цікаво, що більшість таких ініціатив втілюють громадські активісти, а не місцева влада. Зазвичай місцеві адміністрації підтримують місцеву валюту, приймаючи її для сплати деяких своїх послуг. Іноді навіть деякі місцеві податки можна сплатити у місцевій валюті (приклад: брістольський фунт). Утім, з часом органи місцевої влади самі починають усвідомлювати потенціал місцевих грошей для подолання бідності та стимулювання місцевої економіки. Таких масштабних прикладів, як Вьоргль у 1930-ті роки, зараз поки що немає. Однак поступово кількість і розмір проектів зростає. Нижче наведено два приклади сучасних проектів, ініційованих місцевою владою. В одному з них мета – подолання бідності та соціальна адаптація незабезпечених верств населення, а в іншому – стимулювання місцевої економіки.

Перший проект – це тореке в Генті (Бельгія). Міністерство праці та соціальної політики ініціювало 2010 року випуск місцевих грошей – тореке (Toreke) – в одному з найбідніших кварталів Гента. Тореке можна заробити, працюючи на суспільно-корисних проектах, як от ремонтні роботи, обладнання та підтримання ігрових майданчиків тощо. Оплата за ці роботи невелика – 10 тореке, що еквівалентно 2,5 євро. Утім, для багатьох мешканців цього району це краще, аніж безробіття. Крім того, учасники проекту кажуть, що він дає їм змогу розширити коло спілкування, знайти нові контакти та друзів. Отже, цей проект окрім поліпшення місцевої інфраструктури ще й допомагає безробітним у їхній соціальній інтеґрації.

Інший цікавий і великий проект почато 2015 року у Нанті (Франція). Проект ініціювала місцева влада, його запуск частково фінансувала Європейська комісія. Нині це найбільший проект місцевої валюти, ініційований місцевою владою. Місцева валюта – SoNantes – базується на системі взаємного кредиту між підприємствами та звичайними громадянами. У цій системі гроші створюють у момент надання послуги або продажу товару і в базі даних роблять відповідний запис. Систему адмініструє місцевий муніципальний банк. Мета проекту – стимулювати місцеву економіку. Це досягається через створення грошей, які можна використати тільки в межах цього міста і його прилеглих територій. Особливо ця система сприятлива для малого бізнесу, оскільки малі підприємства самі витрачають більшу частину грошей на місцевому рівні, отже, їм зручно користуватися цими грошима. Цей принцип локалізації – основний важіль, через який місцева валюта допомагає подоланню бідності та безробіття на місцевому рівні.

Як бачимо, сфера місцевих грошей дуже креативна. Залежно від потреб можна зробити відповідний дизайн системи грошей і знайти ресурси з дуже несподіваних джерел. Кожне місто чи село можна зробити процвітаючим, якщо проявити ініціативу та винахідливість. Це також дуже широке поле для втілення в життя ідеї децентралізації влади, про яку всі так багато говорять в Україні.

[1] – Lietaer, Bernard. 2002. The Future of Money: Creating New Wealth, Work and a Wiser World.