Скорочені державні службовці: де вони?

Тема скорочення державних службовців не сходить з вуст нових українських політиків з того часу, коли вони опинилася при владі. Здавалося б, чисельність державного апарату за цей час вже мала б зменшитися. Утім, нічого подібного, насправді, не сталося.

Півроку тому Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, виступаючи у Верховній Раді, анонсував «скорочення на 10% всієї чисельності органів державної виконавчої влади», а також «скорочення центральних органів державної виконавчої влади на кількість до 20%», аби «скоротити витрати».

Ми надіслали запити до Верховної Ради, Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів та усіх міністерств, щоб дізнатися, як змінилася кількість працівників центральних апаратів цих органів влади на кінець червня у порівнянні із кількістю на кінець березня.

Інформація, яка надійшла у відповідь на наші запити, представлена у таблиці. Як бачимо, за три місяці не відбулося жодних істотних змін. Чисельність деяких органів (Міністерства внутрішніх справ, Кабінету Міністрів, Міністерства молоді т спорту та Міністерства закордонних справ) навіть дещо зросла.

НД – немає даних

Зірочка – середньооблікова кількість штатних працівників станом на 1 липня 2014 року

Джерело: Звіти з праці органів влади за січень-березень 2014 року та за січень – червень 2014 року (Форма № 1-ПВ)

Дані, які ми отримали, також свідчать, що «оновлення влади», якого вимагає суспільство, просувається дуже повільно. Так, наприклад, в сумнозвісному Міністерстві внутрішніх справ за квітень-червень 2014 року вибуло 24 державних службовців, прийнято – 52 при кількості на 31 березня 2014 року – 700.

Звичайно ж, скорочення та люстрація – не панацея. На обидві ідеї можна запросто знайти справедливу критику. Утім, все ж, наважимося стверджувати, що збереження status quo в першорядних органах влади значно гірше.

На сьогодні, Державний бюджет й так заледве «витягує» утримання державних службовців при тому, що зарплати багатьох з них – досить скромні. Про перегляд розміру зарплати, за теперішньої чисельності чиновників, не може бути і мови, що зводить нанівець усі потуги уряду по модернізації державного апарату.

Насамкінець, неспроможність уряду скоротити чисельність ключових органів влади, які, перш за все, відповідають за реформи у країні, говорить не тільки про економічний популізм, а й про популізм політичний. Постає питання, чи таки відбудеться люстрація в Україні, чи прийнятий закон – усього лиш пункт передвиборчої компанії.

Юлія Шибалкіна