Транспортний податок: вибірковий податок на розкіш

Хто «керує» і «заробляє» на податку?

Транспортний податок – третій і останній складник майнового оподаткування в Україні (разом із платою за землю і податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки). У теперішньому вигляді його було запроваджено з 2015 року. Доти в Україні справляли податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (до 2011 р.) та збір за першу реєстрацію транспортних засобів (до 2015 р.). Транспортний податок належить до місцевих податків, але базу оподаткування і ставку податку чітко визначено на загальнодержавному рівні. Навіть більше, місцеві ради в обов’язковому порядку повинні встановлювати транспортний податок на підпорядкованій їм території. Тобто ані де-юре, ані де-факто органи місцевого самоврядування не мають жодного впливу на наповнення ним місцевих бюджетів своїх територіальних громад.

Часто громадськість «пов’язує» транспортний податок із фінансуванням ремонту доріг, однак це неправильно. Кошти, отримані від транспортного податку, не мають жодної прив’язки. Вони надходять до загального фонду місцевих бюджетів і їх витрачають на будь-які потреби громади, зокрема (але не виключно) на дороги.

Хто і скільки сплачує?

25 тис. грн транспортного податку (одна-єдина ставка, інших нема) повинні сплачувати щороку власники – фізичні і юридичні особи – лише тих легкових автомобілів (інші транспортні засоби і механізми не оподатковують), які одночасно відповідають двом критеріям:

• вартісному (середньоринкова вартість яких більш як 375 розмірів мінімальної зарплати, встановленої на 1 січня звітного року) та
• віковому (з року випуску яких минуло не більше 5 років включно).

Перелік легкових автомобілів, які підпадають під оподаткування, встановлює і оприлюднює Міністерство економічного розвитку і торгівлі, виходячи з марки автомобіля, моделі, року випуску, об’єму циліндрів двигуна, типу пального.

Що отримали бюджети?

2018 року всі місцеві бюджети сумарно зібрали лише 315 млн грн транспортного податку. У структурі загальних податкових надходжень місцевих бюджетів ця сума – наче крапля в морі (0.14%). Мізерна його частка і в складі податку на майно (1% загальної суми податку на майно, зібраного 2018 року).

З часу впровадження транспортного податку (2015 р.) обсяги його надходжень впали втричі. Порівняно високий показник надходжень 2015 року можна пояснити наявністю дорогих автомобілів, придбаних до кризи 2013 року (переважно до 2013 р.). За два роки (2014–2015 рр.) криза спричинила до зниження попиту на дорогі нові авто майже в чотири рази, і, як наслідок, на зменшення доходів місцевих бюджетів від транспортного податку. Незначне відновлення попиту розпочалося 2016 року. Тож за незмінності законодавства в частині транспортного податку очікувати найближчими роками суттєвого зростання надходжень від нього не варто.

Джерело: Державна казначейська служба України

Суперечливі моменти

Є кілька моментів, які вказують на доцільність корекції транспортного податку для посилення його ролі в доходах місцевих бюджетів. У тому вигляді, в якому транспортний податок існує в Україні, він радше є податком на розкіш, а не звичайним податком на майно. Під оподаткування підпадають лише дорогі (2018 р. вартістю більш як 1 396 125 грн) нові (до 5 р.) легкові автомобілі, а придбати легкове авто вартістю майже 52 тис. дол. США сьогодні можуть лишень одиниці.

До того ж база оподаткування видається вибірковою. Під оподаткування підпадають лише окремі легкові автомобілі, а катери, яхти, гелікоптери, які також є рухомим майном, – ні. Здебільшого ці види транспорту можуть дозволити собі лише заможні особи, тож, виходячи з попереднього твердження, їх мало б бути включено до бази оподаткування транспортного податку. Отже, існує вибіркове оподаткування майна.