Контрабандне чтиво

Мене звуть Джиммі Гокінс! Взагалі-то я Антон, але кличуть мене Джиммі Гокінсом. Це навіть має якесь своє пояснення: я такий само худий і в окулярах. Ну, можливо, ще й допитливий, як він, бо на митницю потрапив, як-то кажуть, «з вулиці», і доводилося багато читати нормативки: кодекси, закони, постанови, накази й особливо листи-роз’яснення. Листи – це взагалі окрема історія: вони навіть кращі за закони, бо такі, знаєте, конкретні!

А ще я непогано запам’ятовував. Ну, і умнічав деколи. Напевно, тому Джиммі Гокінс. Кажуть, що це ще нормальне «погоняло», могло бути й гірше, наприклад, Дон Чема. Так прозвали чувака з пасажирки ще на початку 90-х, коли йшов серіал «Просто Марія», або щось на кшталт того. Так за ним і закріпилося. Загалом тут майже у кожного є свій позивний, щоб не називати прізвищ, бо спецура все слухає. Але спецслужби знали всіх навіть по прізвиськах.

Ну, короче, так я і петляв там на митниці. Хабарів не брав, тому місцеві митники до свого кубла мене не приймали. Але й небезпечним мене не вважали. Оформляти мені давали тільки те, що й так «біле». А коли «намальовувалась» якась «ситуація», мене намагалися швиденько пересунути на іншу ділянку.

Власне, тримали мене тільки за те, що я орієнтувався в листах-законах і частенько допомагав старшим митникам, скажімо так, не потрапити в халепу на якійсь дрібниці (Не скажу, що задарма, але від своїх то ніби не рахується. Чи як?).

***

Ми сиділи в приймальній: я і ще семеро якихось типів. Чекали, поки нас викличуть. Я сидів окремо в потасканому шкіряному кріслі (такі меблі напевно були модні десь у році так 96-му, коли з Польщі почали тягати меблі і всяку фігню). Решта сиділи хто де: на подертому дивані (очевидно, з гарнітуру), хтось прямо на столі. Один чувак сів на місце секретарки «за прилавок», дістав свій мобільник і почав розігрувати цілу пантоміму, ніби він і є секретарка і відповідає на дзвінки. При цьому він кокетливо крутив головою і робив губи качечкою.

– Нє знаю, когда прідьот! Он очєнь занят! Пєрєзванітє папожже!– кривлявся він, чим викликав реготання інших.

Потім він знайшов у ящику помаду і підмалював собі губи, не боячись, що його можуть викликати першим із нас. Хтось навіть почав імітувати непристойні рухи по відношенню до «актора», натякаючи на особливі стосунки власниці крісла «за прилавком» з уявним босом.

– Фу! Ізвращєнєц! – виразно вимовив лицедій. Публіка зайшлася новою порцією гигикання. Тепер уже сміявся і сам Секретар.

– Ми тут усі збоченці! – промовив дуже голосно якийсь старший чоловік.

Сміх на мить припинився, і всі озирнулися на підстаркуватого мужика, схожого на актора Майкла Кейна. Він зробив мармизу з натяком на велику мудрість.

Папаша, вам-то уже поздновато таким заниматься! Или председатель совхоза еще в строю? – підірвав хтось нову сміхобомбу так, що дехто аж порснув водою з рота.

– Ми всі тут збоченці! – повторив мужчина. Знов повисла пауза. – Не у звичайному сенсі… хоча й не без цього. У сенсі митному! Уявіть, що є звичайні відносини: коли є імпорт, він декларується, митник його оформляє, стягуються податки. А є збочення: коли імпорт потрапляє на територію країни іншими способами – нетрадиційними – так, щоб без оподаткування саме головне.

– Не знаю, як у вас там, а ми таке не робимо, – вступив у розмову ще один тип і навмисно так єхидно посміхнувся, щоб усі зрозуміли, що він прикидається. – У нас всьо з попередніми пестощами: декларування, оформлення, а вже потім, так сказать,– в’їзд. Згідно з чинним законодавством!

– Погодьтеся, – не вгамовувався старший чолов’яга, – що немає більшого задоволення, коли ти пропускаєш контрабас! – при цьому він випустив величезне кільце диму (я навіть не помітив, коли він встиг підкурити сигарету).

– А ви єщьо тот праказнік! – з-за прилавку колоритно промовив Секретар. Смішки продовжилися, але лише на мить: всі зацікавилися одкровеннями старого митника.

– Я непогано розбираюся в людях і багато кого знаю. Тому можу вам відповідально заявити: тут зібралися поважні люди! Навіть ви, юначе! – він звернувся до мене. Я навіть мить трохи зайорзав, ніби спалився на «шпорах» на екзамені.

– А що я? Мінє за державу обідно!– сказав я заяложену фразу і сам розсміявся, а Секретар почав плакати від сміху. – Щось ви розодкровєннічалися, – спробував я парирувати. – Ніби клуб анонімних контрабандистів,– секретар забився в істериці.

– Гарно, Джиммі Гокінс! – звідки він знав, як мене звуть? – Ти і будеш головою нашого анонімного гуртка. Давай! Води!

Публіка підтримала старшого чувака і сіла навкруги (ну, вже як вийшло, бо колом це було назвати важко). Я трохи знітився, але потім опанував себе і вирішив їм підіграти.

– Засідання Клубу анонімних контрабандистів оголошується відкритим! – пролунали аплодисменти.

– Право виступити першим надається пану… короче, старшому чуваку!

– Привіт, старший чуваче! – хором сказала публіка, а Секретар, здається,вже навіть перестав дихати – він поклав голову на стіл і схлипував.

Старший чоловік ніби тільки й чекав, поки створиться необхідна атмосфера і відповідний антураж, щоб поділитися своїми баснями. Він схвально подивився на мене й випрямився у кріслі.

Розділ 1. Престиж

«Кожен фокус складається з трьох частин, або дій.

Перша частина називається «наживка»: фокусник показує вам звичайнісінький предмет – будь це колода карт, пташка чи навіть людина (для фокусників і вона є предметом). Фокусник демонструє вам предмет, можливо, навіть просить його перевірити, переконатись, що цей предмет реальний, не ефемерний, цілком звичайний. Але, звісно ж, це не так.

Друга дія – перетворення. Фокусник бере цей звичайний предмет і робить з ним щось незвичне.

У цю мить ви починаєте шукати розгадку, але не знаходите її, бо недостатньо стараєтесь. Ви не хочете її знати. Ви хочете бути обманутими. Але ви не спішите плескати, адже змусити предмет зникнути – замало, його ще потрібно повернути. Ось для чого потрібна третя частина номера – найскладніша. Частина, яку ми називаємо престижем».

Старший чоловік розказував цей уривок з фільму «Престиж» так постановочно, ніби він сам знімався замість Майкла Кейна, або принаймні його дублював українською.

– Ну, це кіно ми бачили! – вигукнув митний натурал, ну, той – «згідно з чинним законодавством».

– Та хай розказує, буде і твоя черга! – не витримав я. – Ясно, що ми всі все знаємо, але хочеться від пєрвоісточніка!

– Від пєрвосвященика, – вигукнув Секретар і знов зайшовся істеричним сміхом.

Старший чувак терпляче очікував, коли припиниться балаган, щоб як справжній лектор продовжити свою розповідь.

«Звичайнісінький предмет – скажімо, фура з товаром! Із самими реальними товарами всередині: електроніка, побутова хімія, будматеріали.

І тут ми робимо з цим предметом щось незвичне. Бемсь!!! – голосно крикнув Майкл Кейн. – І фури нема! Вона щезла! Але її потрібно повернути. Потім бац! І фура з’являється на нашій стороні. Жодної копійчини податків. Абракадабра! Біомать!!!

Для збільшення натисніть на зображення

Технічно фокус дуже простий: розкидуєш товар на селян з розрахунку 500 євро на кожного, садиш в мікроавтобуси по 5–6 чоловік і катаєш їх, поки все не перекинуть. Швидкість залежить від того, скільки в тебе є мікроавтобусів. Бо в селянах дефіциту ніколи не було.

Коли ми починали, «норма» була 200 євро і 50 кілограм – сильно не розбіжишся. Аж раптом – босяцький підгон! – Майкл Кейн зайшовся хлопчачим азартом, немов знов переживав ці емоції. У 2012-му прийняли новий Митний кодекс, де чорним по білому написали – 500 євро і 50 кілограм. Якщо в тебе в бусіку сидять 6 селян, то ти за раз береш на 3000 євро і 300 кг.

Спочатку ми лише оформляли цих гавриків. Ну, як оформляли – сильно там не наоформляєш! Просто треба контролювати, щоб кількість співпадала і щоб перевищення по сумі не було. Ну, і талончик забираєш у пасажирів, щоб потім підбити «тотал», як-то кажуть.

Потім вже самі запустили свої вантажі. А потім і створили свій автопарк: у мене катається своїх 30 мікроавтобусів. Солдат спить – служба іде!

Коли ти сам вертиш цим хазяйством – це вже зовсім інша справа. А найголовніше – ця схема цілком легальна! Жодної норми закону не порушено! Але саме усвідомлення того, що ти таки на*бав – це не порівняти ні з чим. Особливий торч, коли приїздять іщєйки з Києва з перевіркою, всі такі хольоні, з манікюрами і педікюрами, поважні, високоосвічені й виховані, такі зверхні і сноби… І ніхера не можуть тобі зробити. Бо все що? Бо все за-кон-но!»

Він розтягнув слово «законно» навмисно так, щоб ще раз підкреслити легальність всього процесу. У кімнаті повисла пауза…

– Дякуємо, старший чуваче! – так само постановочно і хором публіка привітала оповідача.

– Тю! Теж мені схема! – вигукнув повнуватий дядечко в якихось дивно широких штанях. Одна штанина була неякісно підшита і волочилася прямо по підлозі. – Ми ніколи не парилися з пасажирами, бо це – гємор! Тільки чорнуха – тільки хардкор!!!

Розділ 2. П’ятий елемент

– Але спочатку я б випив кави! – промовив Непідшита штанина.

– Львівської? – спитав Секретар.

– А що буває ще якась?

– Всё понятно! – сказав чувак, який підколював першого доповідача.

– Можна кави по-мостиськи!

– Це як? – запитав Секретар.

– Це кава з коньяком! Але без кави!

– Давай насуху! – сказав Секретар.

Непідшиташтанина почав свою історію…

«Головне – це братерство! Якщо ти нормальний, не п’єш… багато, не крисиш, язиком не тріпаєш, то тебе візьмуть в ударну зміну. Не обов’язково, але скоріш за все.

А це вже тупо інший горизонт. Якщо в звичайній зміні ти оформляєш «мєлочьовку»: там пасажирів, автобуси, якісь селяни з блоками сигарет і горілкою, то тут – Вища ліга! Я б навіть сказав Прем’єр-ліга!

Все що треба – це не триндіти! Ти маєш бути як робот: прийшов, відпахав зміну і пішов додому.

Спочатку було трохи стрьомно. Я все думав, коли буде перше «заданіє». І що треба робити? І мене напевно перевіряли.

Перший раз ми запустили 2 буси. Просто відкрили шлагбаум, і вони проїхали неначе їх ніколи і не було. Навіть не знаю, що там було всередині, мені пофіг. Я тоді не спав 3 дні – думав, приїдуть з Києва з перевіркою і нам хана буде. Але не приїхали.

Для збільшення натисніть на зображення

Так ми потроху і запускали. Старший зміни казав, що караваном не вийде, бо це багато шуму і пилу. Раніше можна було – кордон «працював» повним ходом. Але і неповним ходом ми 2 або 3 буси за зімну без контролю запускали.

На трасі стояли наші «фішки» – пацанчики на машинах, які сигналізували нам про появу стрьомних тачок. Особливо цінувалася інформація про тачки з номерами «АА». Платили пацанчикам 100 баксів за зміну, але безпека того коштувала.

Через три місяці мене звільнили. Потрапив у загальний наказ на звільнення, бо з Києва зробили звірку з суміжною стороною, знайшли «наші» буси. Погранці все одно, курди1, вбивають у базу, хоч ми з ними й ділимося наваром. Зміна видала мені «пособіє по безробіттю», і погнав судитися, благо такі справи розглядав наш районний суд. Тому вийшло недорого.

1. Похідне від «курви».

Поновився, і закрутилося знову! Заробляли ми офігенно! Всі працювали у зв’язці, але у старшого зміни була своя криша. Чи-то хтось із безпеки, чи з Верховної Ради, ми так і не викупили.

Через пару років я сам став старшим зміни. Оце вже була просто якась Ліга чемпіонів!!!

Головне було – всім занести. Ну, як всім? Кому треба!

Але, якщо ви думаєте, що жизнь-маліна, то ви не праві. З усіма треба бути в контакті. З силовиками, з керівництвом, дивитися, кого з підлеглих вже СБ прихватила, щоб вчасно позбутися «криси».

В мене навіть стріляли. Бандюки! «Зальот» случився з їхніми фурами, не знаю, може, хтось здав, може, просто проґавили. Але факт (показує шрам на лисині, судячи з якого, куля рикошетом відскочила від черепа)! Але Господь відвів! Не дарма ж я на церкву стільки жертвую.

Багато хто не витримує таку фігню. Когось совість мучає, і починає пити. Колись одна мудра людина сказала: «Держава тобі дала 12 годин, щоб красти, а ти п’єш!».

Кримінал порушували2 кілька разів! Служба безпеки. Одна справа висить досі. Але фактова… Фактову3 порушують – це ніби як тобі жовту картку показують! Бо ти по процесуальному статусу ніхто. Якщо немає реакції, то тебе як свідка запрошують. Але можеш різко стати обвинуваченим».

2. Порушували кримінальну справу.

3. Кримінальна справа за фактом (на противагу справі, порушеній щодо певної особи).

Монолог цього мужичка перервав неприємний рінгтон мобілки. Судячи зі звуку, це було щось архаїчне. Справді – він дістав якусь задрипану Нокію і, розмахуючи нею, сказав:

– Таку фіг хакнеш! Альо…

Але те, що він почув у трубці, йому не сподобалося. Деякі уривки фраз у трубці почули навіть присутні. Це був процес словесного зґвалтування. Кінцівку чітко почули всі.

– Де мої фури? – промовив Голос.

– Вони у мене… Майже… – белькотів наш оповідач.

– Вони мені дуже потрібні!!!

– Я… Я займаюсь… я все зроблю…

Ще мить назад бравурний мужчина тепер перетворився на шкідливого кота, якого зараз виженуть на вулицю. Чоло покрилося потом, обличчя зробилося червоним, а з носа, напевно, від хвилювання потекла кров.

Він мені одразу нагадав персонажа фільму «П’ятий елемент» Зорга, який розмовляв із Темною планетою.

Нашому Зоргу «Темна планета» пообіцяла відірвати яйця, якщо він не поверне фури, які хлопнули якісь зальотні «чорносотенці».

У нас еще проще! – відізвався тип, що підколював старшого чувака. – Демаркации нет ваще никакой. Вот поле заканчивается, и мы считаем, что тут граница. А может, и нет, хз. Особенно ночью хорошо видно. Стоит одинокий пункт пропуска – огонек один. А в полях куча огоньков: караваны с запчастями шуруют. И тишина…

– Дякуємо, панове «чорнушники»! – хором промовила публіка. Зорг намагався витерти кров з носа, але натомість вимазався весь.

Розділ 3. Відтінки темряви

– А от у мене дуже незвичайні смаки! – порушив паузу ще один персонаж.

– То посвяти мене!! – підіграв йому Секретар.

– Я люблю перерваний транзит!

– Хворий покидьок… – всі знов почали ржати.

– Я відшмагаю тебе, – не затихав Секретар.

– Усім розкажи! – я спробував якось упорядкувати хаос.

«Відправили нас якось у відрядження на східний кордон – проводили якісь каральні заходи. Строго-настрого наказали перевіряти все, бо треба було перекрити псевдотранзит.

Там працювала схема. Завозили через Одесу лахи турецькі, відкривали транзит. Потім шмотки десь вивантажували, а машини виїздили порожніми без огляду. Транзит закривався, і вуаля!

Для збільшення натисніть на зображення

У перший же день старший групи нахерячився в гамніще. А ми з напарником поїхали в нічну зміну шорох наводити на пункті пропуску. Єстєсно, шо ми нічого не вполювали, бо дурних нема! Хто поїде, коли на переході перевірка. А «спалили» нас іще на виїзді, або «злив» хтось. Та пофіг!

Стоїмо якось, їде фура з «Адідасом». Без «мутєва», дійсно транзит. Мій напарник каже: «О! Я щас!»

Тюки з «турцією» чи «китаєм» набивають так щільно, що якщо їх відкрити, то назад вже не заштовхаєш. Напарник заліз прямо під тент, мовляв «я ща найду». Його не було десь хвилин тридцять. До мене підійшов водій і доволі прозоро натякнув, що якщо потрібен спортивний костюм чи кросівки, то нема проблем, можна організувати.

Аж ось вилазить напарник якогось мішкуватого вигляду. В темряві я одразу не помітив, а в нього з-під кітелю виглядала спортивна олімпійка.

– Юра, бля…

– А шо?! Я б іще кросівки взяв, та це буде паліво.

Короче, ні фіга ми там не вистояли. Ніяких фур порожніх не було. Трохи згодом мене перевели на східний кордон начальником поста. То в мене ця схема заграла новими фарбами.

Потім ще таку штуку придумали. «Турція» їхала собі у РФію, бо в Москвобаді шмотки активніше купляють, ніж у Кіровограді. Єдине, що наші робили, то це на нейтралці4 прикручували до фури інші номери, щоб коли звірку робили, то цих машин, шоб ващє не було.

4. Нейтральна полоса.

Получається, ризик навпіл: у нас машини вийшли і по документах, і фактично. А в русаків їх нема, типу вони «вчорну» впустили. Перевіряли мене, конєшно, дай Боже, але ні фіга не знайшли.

Одного разу навіть «хлопнули» одну фуру, вскрили – вона повна, зробили запит на ту сторону – там підтвердили. І усьо! Дали догану, правда, за якусь дурницю! Від безпомощності…»

Ты же понимаешь, что прерванный транзит не является стопроцентной гарантией от залёта! – прикольнувся східний «чорнушник».

Шановна публіка знову зайшлася! Я навмисно вже дивився на Секретаря, ніби контролюючи, чи він там іще живий.

Розділ 4. Політ валькірій

Мы в Одессе и не такое делали! – обізвався підтягнутий чоловік з модною зачіскою.

Подумки я прозвав його штандартенфюрер СС. І формений кітель сидів на ньому, як влитий – по-любому на замовлення шили! Може, навіть і Х’юго Босс, як нацистам.

– Ой, нє дєлайтє мінє нєрви! – нагадав про себе Секретар. Кімната розірвалася вже черговою ржакою. Хоча явного акценту в Штандартенфюрера не було.

Выходи в круг! Можешь на стульчик стать! – запросив «чорнушник» зі Сходу, усміхаючись.

«Приднестровье – это была черная дыра! Просто адская червоточина, через которую товар, который формально едет в Молдову, оказывался в Одессе. Схема работала довольно долго, ибо кормились с нее все. Главное – это нужно было преодолеть гравитационную сингулярность в виде силовиков.

Это тот же «транзит»! Только в Приднестровье запрос никто не отправит, потому что такой страны нет. А Кишинев всегда отвечал, мол, такой фирмы не зарегистрировано в Молдове. Товар или сразу «топили»5 , или вытаскивали на Приднестровье, дробили партии и ввозили обратно на нашу территорию.

5. Переривали транзит

Даже если приходила разнарядка сверху «пошуметь», то мы контейнера «хлопали» и быстренько в суд. Судья уже «заряжен» к тому времени и обязательно принимает решение о конфискации. Через «свои» фирмы исполнитель пускает с молотка за бесцень, и на следующий день товар уже на 7-м километре.

Но это совсем пОшло!

А есть же еще такой момэнт! Начиная от банальной «липовой» справки по весу контейнера и заканчивая «пересортом».

Для збільшення натисніть на зображення

Вот представьте, у вас контейнер, в котором около трехсот позиций: от зубочисток до электровыключателей. Что каждый «ящик»6 вскрывать? Это ж чокнуться можно. А даже если его и открыть, что там можно увидеть? Зубочистки пересчитывать?

6. «Ящик» - контейнер

Ну, то и договорились, что с каждого ящика столько-то. А шоб из Киева не бухтели, уже химики там колдовали. Например, обувь: налоги берутся в зависимости от количества пар. Так они занижали количество пар при неизменном весе контейнера.

Правда, нас разоблачили! Оказалось, что «наши» кроссовки весят по 5 килограмм. И эту лавочку прикрыли. Зато мы начали штамповать вместо кроссовок стельки, шнурки там разные.

Для збільшення натисніть на зображення

Опасно? Конечно, опасно! Но риск, как говорится…

Но самый цимес! Отакая картина! Контейнер с велосипедными шинами! Вместо велосипедов! Керамическая плитка вместо итальянской сантехники. А игральные карты…»

Вместо чего? – запитав «чорнушник» зі Сходу. – Вместо всего, – навіть не намагався приховати відчуття своєї переваги і зверхньості.

И что ни разу вас не хлопали?

– Та хлопали, конечно! С переменным успехом. Раз подослали нам опергруппу, рвали нас, как волки. Поэтому пришлось пустить в ход биологическое оружие – агента под кодовым именем «Смуглянка-молдованка». В общем, каждый проверяющий получил в подарок диск с фильмом для взрослых. В главной роли он сам!

Но, чтоб вы не подумали. Жизнь – не сахар! Чтоб нормально себя чухать, надо всегда нос по ветру. Сколько я водки выпил с силовиками!

У меня товарищ как-то ехал пьяный за рулем, не вписался в поворот и прямо так в поле и ушел. Машина вдребезги, а ему ни фига! Он вылез из уже металлолома и пошел прямо по полю, разговаривал с коровами. Сказал, мол, это знак! Свет увидел и так далее. Теперь дауншифтер, живет в селе каком-то. А был миллионером, между прочим…

Но контрабас – это офигенная зависимость! Самая сильная! Ни синька, ни порошок, ни грёбанное казино, ни даже бабы! Ни к чему так не привязываешься всеми фибрами своей души.

Люблю запах свежего контрабаса поутру!

Для збільшення натисніть на зображення

Тут у тему, звичайно, був би «Політ валькірій» Вагнера. Натомість у чувака, який переконував усіх, що він не такий, задзвонив телефон, і заграла популярна латиноамериканська мелодія.

– А-дє-сі-ти! – почав співати завідуючи псевдо-транзитом в риму, інші вловили прикол і підтримали.

Розділ 5. Сукупність брехні

– Ви безбожнікі! – вигукнув мужичок з єхідною посмішкою. – Хоча одеситів я поважаю. І трохи заздрю. Але якщо ви не платите нічого в бюджет, то ви – безбожнікі.

– Ага, ми всі покидьки, а ти типу один Робін Гуд? Чи шо? – вступився Зорг.

– Я вважаю, що з кожного товару має бути сплачене мито. Але небагато.

Очередная диванная философия! – вступив в дискусію одесит. – Ведь если ты декларируешь посуду как зубочистки, то налог ты платишь за зубочистки. А посуда-то неоприходованная получается.

–У тому-то і справа! Ми ж знаємо, з чого реального сплачені податки. І саме ці реальні податки ми закладаємо в математику посуду.

Ну, может быть… – швидко здався Штандартенфюрер.

– Та точно, – застовпив свою позицію єхидний тип. – Платити податки треба, але так, щоб і собі вистачало. Не бєспрєдєліть! Так читаєш іноді статистику, мовляв, наша країна купує в інших країн те і те. Але ж це ми вирішуємо, що саме купує наша країна. Сидить там Мінекономіки і думає, ля клас, скільки ми керамічної плитки накупили, значить, люди багатшають потрохи, ремонти роблять. Хєр! Це ми сказали, що це плитка! Насправді – це плазмові телевізори, і народ вже давно побагатшав. І купує айфони, шо дурний! Бо кожен вже на*бав цю країну триста разів. Неважливо, міністр це, чи депутат, чи звичайний громадянин. Тому в мене немає моральних перешкод до того ремесла, яким я займаюся. Як же вам пояснити?! От те, що сказав одесит, це дуже правильно. Тільки нам по барабану кордон. Ми організували «площадку» – товар розмитнюється вже в середині країни. Але ми самі вирішуємо, що це буде і скільки це буде коштувати.

Для збільшення натисніть на зображення

– Так це ви рвете базу? – запитав тип, що завідує псевдо-транзитом.

– Ну, база це доволі абстрактне явище. Хто сказав скільки має коштувати стілець? Може, я його дешевше знайшов. А якщо хтось хоче теж знайти «дешевшу» ціну на свій товар, то ми допоможемо.

Так ты «модный»? – запитав Штандартенфюрер.

– Називайте, як хочете: модні фірми, площадки. Я б це назвав сукупністю. Давайте будемо відверті, ми всі займаємося тим, що брешемо! Ми брешемо у письмовому вигляді. Статистика зовнішньої торгівлі – це суцільна брехня! Завдяки кому? Таким як ми! «Площадка» – це уособлення цієї брехні! Сукупність брехні!!! Схвалена на самому верху! Моя задача – забезпечити безперебійність процесу. Пооформляли пару місяців – фірми закриваються! Відкриваються нові! Своїх потужностей жодних – оформляємо чужий товар. За послуги – суто кеш!

Розділ 6. Шедеври архітектури

– Я, знаєте, про що думаю? – несподівано став серйозним Секретар. – Це все хтось же придумав!

– Що придумав? – сердито спитав директор «площадки».

– Ну, всі ці схеми… Напевно, якась розумна людина.

– Шо ти мелеш, придурок! Ніхто їх не придумував, вони завжди були!

Та ладно! Всегда есть нулевой пациент, – заступився Штандартенфюрер. – Появляется какое-то ограничение, тут же возникает технология его обхода. Своим – все, чужим – закон!

– Та стопудово! – підтримав завідуючий псевдо-транзитом. – Контрабанда – це, скоріш за все, нормальний хід подій, а митниця, навпаки, – неприродний.

В смысле? – запитав одесит.

– У смислі, що вільний рух товару – це природне явище. А різні обмеження створені штучно. Контрабанда протизаконна, поки більшість так вважає…

– А я думаю, – озвався Майкл Кейн, – що контрабанда – це жива істота. Ефемерне «воно»… Воно розповзається чорною грузлою рікою. Ти затикаєш дірку, воно вилазить поруч. Ти гатиш греблю – воно змінює русло, але все одно тече. Ти не можеш нічого зробити! Її не спинити!..

Всі на мить затихли, кожен думав про своє. Аж раптом тишу знов порушив Секретар:

– У цих всіх схем є автор. Може не один, але такі речі самі собою не придумуються. Я б сказав, є якийсь Верховний Архітектор!

– Архітектор Мендісобаль, – виблиснув знанням мексиканських серіалів завідуючий псевдо-транзитом і зірвав свою хвилину слави.

– Пердець!!! – залився навіть директор «площадки».

– Йому треба Заслуженого архітектора дати! – підтримав градус ржаки Зорг.

Секретар лежав на кріслі і дригав ногами, сміятися він уже не міг…

Глава 7. «Так, пане Прем’єр-міністр!»

З кабінету керівника через двері, що привідкрилися, виглянула справжня секретарка. Те, що вона побачила, їй не дуже сподобалося. Брати її помаду без дозволу не можна! Вона хотіла тут же наїхати на нахабу, однак вчасно зупинилася, все ж таки це гість до її шефа. Вона так само непомітно закрила за собою двері.

– Владиславе Петровичу, він там… губи намалював.

– Кому?– запитав Міністр.

– Собі…

– Бляяя… – роздратовано протягнув Міністр. – Йоханий цей во! – потім опанував себе. – Ладно, то таке… З’єднай з Прем’єром! А, тю… ти ж тут! Я сам.

Міністр підійшов до столу і зняв трубку з телефону без кнопок і без диску, тільки з гербом УРСР. За звичкою з Прем’єром він розмовляв стоячи, так йому легше думалося, бо зазвичай Прем’єр-міністр полюбляв спитати якусь несподіванку: від розміру «мінімалки» за всі роки до «скільки ти бачиш виконання бюджету у цьому місяці/кварталі/півріччі/році (необхідне підкреслити)».

– Володимире Васильовичу, доброго дня!.. Так! У мене в приймальні. Я знаю, просили поважні люди… Розумію… Виконую! Єсть!

Прем’єр першим поклав трубку. Міністр сів за приставний столик, махнув віскаря, розтягнув нижню губу, видихаючи благородні алкогольні пари, і, ніби жаліючись, промовив до секретарки:

– Ти розумієш, за нормальних людей ніколи не просять! От просто ніколи! Бляха… Цей… Хто сидить в приймальні… Він же просто хворий! Це абсолютно розшарована особистість! У нього з головою не того! – Міністр присвиснув. – У нього одночасно в голові кілька особистостей. Лічность розпалась!

Міністр почав на пальцях показувати секретарці, хто кому Рабинович в голові у гостя з приймальні.

– Мені СБУшники показували його медичну довідку. Він – шизоїд! Короче кажучи, головна особистість – це Джиммі Гокінс, тихушник і перелякане чмо. А інші особистості в нього виникли як захисна функція. Бо головному було соромно хабарі брати за контрабас. Тому він собі вигадав персонажів різних. Він же ж об’їздив всю країну: де він тільки не працював! І тільки-но його десь поставлять, тут же «дірка» виникає: в кордоні, в бюджеті. Йому лікуватися треба! Видно, там на своїй Кубі кокосу перенюхав. Чого його не завалили у свій час, не знаю. Там уже все зробили, щоб він перед братвою проотвічався. Він вижив… А я тепер маю його подати на затвердження. Розумієш?– міністр спілкувався з секретаркою неначе з кішкою, бо у відповідь вона тільки дивилася співчуваючи. – Мій підпис буде стояти під поданням…

Міністр розстібнув верхній ґудзик на сорочці, відтягнув краватку і випив ще віскі, ніби краватка заважала проходженню «елітки» через горлянку. Потім він судорожно почав думати, що робити. Може подзвонити Президенту? Та ні… За цього збоченця дзвонив Прем’єру сам Семен Альбертович. Може вони цю кандидатуру проговорювали із Першим. Не будемо смикати долю за яйця!

– Ладно! Заводь його! – крикнув він секретарці.

***

Двері відкрилися і секретарка вийшла:

– Антоне Володимировичу, заходьте, будь ласка, Владислав Петрович Вас прийме.

Я аж підскочив у кріслі. Поправив кітель, краватку – готовий! Кітель сидів на мені як влитий. Тільки, бляха, штанина бовталася. От тобі і Х′юго Босс! Гімно! І вишиванку, напевно, не варто було вдягати, бо рукави якось дивно випирали з-під кітелю. «Ну, хлопці, підтримайте мене! Якщо мене призначать, то всім буде добре!» – подумав я, але, чесно кажучи, на хлопців мені вже було пофіг.

Зайшов до кабінету Міністра, оздобленого деревом. На робочому столі стояла купа телефонів. «Урядові»,– подумав я.

– Антон Володимирович Ме…– почав відрапортовувати я, але Міністр перервав мене.

Він підійшов до мене з відкритими обіймами, і ми поцьомкалися у щоки. Я одразу ж помітив, що в Міністра сліди від помади на щоці. Срамота! Хотів йому якось натякнути, щоб жінка не побачила, але він не давав і слова вставити.

– Антоне Володимировичу, я Вас давно чекаю. Отримав сигнал від Семена Альбертовича, що є порядна людина. Ну ви готові неньці послужити

– Звісно! – я аж розчулився від таких слів, у голові навіть приглушено заграв гімн. За секунду перед очима промайнули яскраві картинки: київські князі, запорозькі козаки, Шевченко такий сумний сидить, дивиться з-під лоба. А селяни хліб печуть. І співають. І 10 відсотків світових чорноземів так ясно мені привиділися. Каденюк летить у космос, Подкопаєва з медаллю, а Ребров із Шевченком. І літак «Мрія», такий величний! Потім знов Шевченко. На ста гривнях… Дивиться з докором, немов каже: «Таку країну розкрадають, сучі діти!». Тарасе, як я тебе розумію. Крадуть, курви!.. Мої видіння перервав Міністр.

– Я сьогодні ж підпишу подання на Вас. Але одразу ж давайте домовимось, як ми працюємо… До речі, віскі хочете?

Далі Міністр щось дуже довго пояснював мені: якісь слова, слова, потім цифри. Потім знов слова, знов цифри.

Але подумки я вже був не там… «Воно» має їхати!!!

***

Усі події і персонажі є вигаданими. Будь-які співпадіння є випадковими. А може і ні! Контрабандні схеми виконуються спеціально підготовленими професіоналами. Не намагайтеся їх відтворити у реальному житті.

***

Сподобалось? Хочете пограти в гру за мотивами нашого чтива? Ми майже доробили її, але нам потрібні гроші на завершення — допоможіть нам закінчити її розробку. Зробіть внесок за посиланням.

Для збільшення натисніть на зображення

Для збільшення натисніть на зображення

Для збільшення натисніть на зображення



Розсилка: