Яке майбутнє української школи?

5 вересня 2024 року Центр соціально-економічних досліджень CASE Україна провів дискусію на тему «Яке майбутнє української школи?»

У ній взяла участь Валентина Полторак, менеджерка Швейцарсько-українського проекту DECIDE, модератор заходу – виконавчий директор CASE Україна Дмитро Боярчук.

Відео заходу за посиланням.

Публікуємо ключові тези доповідей спікерів.

• Реформа Нової української школи (НУШ) триває і не зупиняється. На сьогодні вона охоплює початкову та базову школу, а також планується поширення на профільну середню освіту для старших класів.
• У 2024 році загальні видатки на освіту склали 171,2 мільярда гривень, що на 22% більше в порівнянні з 2023 роком. Проте реальна потреба значно вища.
• Для шкільної освіти діє субвенція на заробітну плату вчителів, на облаштування укриттів, на оновлення харчоблоків, курс “Захист країни”.
• На сьогодні 500 тисяч українських учнів навчаються за кордоном, що складає 20-30% від загальної кількості учнів в країні. Україна має боротися за кожну дитину та підтримувати зв’язок через освітні програми.
• Близько 70% українців за кордоном планують повернутися додому, хоча 30% поки що налаштовані залишитися у тих країнах, де вони зараз живуть.
• Згідно з міжнародним тестуванням PISA Україна не показує втішних результатів. Існує суттєва різниця між успішністю учнів з міських та сільських шкіл: відставання становить близько 4,5 років у різних дисциплінах (математика, читання та природничі науки).
• Рівень опонування програми у сільській місцевості є сигналом, що селищна школа повинна мати більш сучасні методи викладання та належну матеріально-технічну базу, яка відповідатиме сьогоднішнім потребам.
• Одним з рішень покращення якості середньої освіти є створення старшої профільної школи, яка буде відокремлена від базової.
• Децентралізація надала значну перевагу місцевим бюджетам для залучення ресурсів. Вперше в історії України були утворені відділи освіти, принцип субсидіарності забезпечив можливість ухвалювати рішення на місцевому рівні, а громади почали вкладати свої ресурси в освіту.
• В умовах війни українські школи стикаються з проблемами щодо облаштування укриттів. Проекти з відновлення укриттів активно підтримуються державою та донорами, але потреба все ще залишається великою.
• Профорієнтація в українських школах має стати системною для усвідомленого вибору, як це реалізовано в європейських країнах, де діти з раннього віку знайомляться з професіями та проходять стажування на підприємствах. Планується посилення співпраці між школами, бізнесом та місцевими громадами для створення подібних можливостей в Україні.

Дмитро Боярчук

– До початку вторгнення в Україні проходила реформа освіти – Нова українська школа (НУШ). Де ми зараз у цьому процесі, наскільки вторгнення вплинуло на перебіг реформи?

Валентина Полторак

Реформи в освіті не можна зупинити через війну, пандемію чи будь-які інші обставини. Діти, які почали навчання у 2018 році у початковій школі в межах програми НУШ, цього року пішли до сьомого класу. Реформа продовжується і перейшла до базової школи, тобто 5-9 класів.

На сьогодні уряд планує вже третій етап НУШ – профільну середню освіту для 10-12 класів. Ці класи будуть відокремлені, матимуть нову матеріально-технічну базу, викладати будуть інші педагоги. Загалом ця освіта спрямована на допомогу дитині у виборі професії, яка відповідає її здібностям, інтересам та зацікавленням.

Зараз готується навчальний матеріал для восьмого класу в школах, що беруть участь у пілотних проєктах НУШ.

– Видатки на освіту у 2022 році впали, у 2023 році не відновилося до рівня 2021 року. Враховуючи великі видатки на військові потреби, як макроекономічні зміни відобразилися на рівні шкіл?

В освіті, як і в інших сферах, багато проблем через війну, внутрішню міграцію та евакуацію населення. Багато матерів з дітьми шкільного віку виїхали за кордон. Проте уряд і територіальні громади постійно шукають різні формати, щоб діти все ж таки здобували освіту.

Тема фінансування є надзвичайно гострою. Сьогодні велика частина ресурсів надходить через макрофінансову допомогу. Значна частина видатків на освіту також фінансується за рахунок цієї допомоги. У цьому році видатки на освіту становили 171,2 мільярда гривень. Це загальна сума, яка включає не тільки середню освіту, а й дослідження, гранти та вищу освіту. Порівняно з 2023 роком, ці видатки зросли на 22%. Додатково уряд, побачивши певну економію, дофінансовує видатки на облаштування укриттів. Проте реальна потреба значно перевищує те, що пропонує державний бюджет і що можуть дозволити собі місцеві бюджети.

Минулого року діяла освітня субвенція, яка фінансує заробітну плату вчителів на місцевому рівні. Вона покривала 60-70% видатків бюджету будь-якої сільської або селищної громади. У 2022 році дана субвенція становила 82 мільярди гривень, але була недофінансована, оскільки її коефіцієнт становив 0,9. Фактично фінансувалося 90% від потреби, не була профінансована варіативна частина та курси за вибором.

У цьому році через зростання мінімальної зарплати вчителів на 12%, субвенція збільшилася до 103,2 мільярда гривень. Проте вона все ще залишилася недофінансованою, коефіцієнт 0,89. Це означає, що урізаються надбавки вчителям та скорочується оплата їхньої праці, що, у свою чергу, провокує відтік кадрів з освітньої сфери. Згідно з різними дослідженнями, минулого року відтік перевищив 16%. У сільських і селищних місцевостях цей показник становив 22%.

Держава фінансує освіту в межах наявних можливостей, виділяючи субвенції на укриття. У цьому бюджетному році було виділено 3,5 мільярда гривень, хоча загальна потреба оцінюється в десятки мільярдів гривень. Основна частина цієї субвенції спрямовується на прифронтові території, де діти щодня наражаються на небезпеку. Враховуючи непередбачувану безпекову ситуацію, місцеві бюджети також вкладають значні кошти в ремонти та облаштування, залучаючи додаткові ресурси від донорів.

Субвенція на оновлення харчоблоків у межах реформи шкільного харчування становить 1,5 мільярда гривень. Заклади, де навчається найбільша кількість дітей, можуть на неї претендувати. Крім того, вона має також соціальний характер, оскільки понад 50% дітей в Україні потребують безкоштовного харчування.

У цьому році також з’явилася нова субвенція “Захист країни”, що раніше називалося “військова підготовка” Вона передбачає створення таких умов у школах, щоб діти могли вивчати даний предмет по-сучасному, використовуючи нові матеріали та сучасне обладнання. Курс розробляли волонтери, активісти, ветерани, враховуючи актуальні потреби сьогодення, які має знати молодь для захисту держави.

– Кількість дітей шкільного віку в Україні зменшилася з початку вторгнення. Як це впливає на систему освіти?

Важко оцінити масштаби міграції, адже є як внутрішні, так і зовнішні переселенці. За останніми даними, близько 500 тисяч учнів навчаються за кордоном, що становить 20-30% від загальної кількості учнів в Україні. Цифра поступово зменшується щороку, оскільки діти або закінчують навчання і залишаються за кордоном, або повертаються в Україну.

Україна має боротися за кожну дитину. Школа – це важлива інституція, яка допомагає дітям відчувати зв’язок із батьківщиною та однолітками. В Україні створені всі умови для дистанційного навчання: працює всеукраїнська школа онлайн, школи працюють дистанційно.

За різними оцінками, близько 70% українців за кордоном планують повернутися додому, хоча 30% поки що налаштовані залишитися у тих країнах, де вони зараз живуть. Чим довше триває війна, тим більше людей адаптуються за кордоном.

В країні велика внутрішня міграція. Багато переселенців продовжує навчатися онлайн в школах своїх рідних міст. Проте цьогоріч Міністерство освіти ухвалило рішення, що спрямоване на стимулювання офлайн-навчання, адже воно є більш якісним. Це пов’язано з тим, що війна триває довго, і уряд намагається забезпечити умови для інтеграції дітей в ті громади, де вони зараз проживають.

Звісно, є непідконтрольні та тимчасово окуповані території, де близько 60 тисяч дітей навчаються онлайн попри виклики.

Сільські та селищні громади прагнуть зберегти свої школи й садочки. Вони підтримують зв’язок з кожною родиною і відповідають за матеріальне забезпечення шкіл. Школи продовжують функціонувати там, де є учні, і де ситуація є безпечною.

Кількість вчителів зменшується, що пов’язано більше з економічними причинами та недостатньо високою зарплатою. Загальна кількість вчителів та учнів залишається стабільною, хоча з тенденцією до зменшення.

Зараз планується реформа старшої профільної школи, з урядом та експертами розробляється десятирічна стратегія. Отримали демографічний прогноз від Інституту демографії, і він, на жаль, не є оптимістичним. Наприклад, минулого року народилося близько 90 тисяч дітей, тоді як зазвичай народжувалося близько 320 тисяч щорічно. Тобто демографічна ситуація буде погіршуватися. Це свідчить про подальше скорочення кількості шкіл, особливо в малонаселених районах.

Для того, щоб шкільна освіта була якісною, необхідна достатня кількість дітей у школах. Орієнтовно в половині громад, що знаходяться на підконтрольних територіях, проживає лише 10% дітей, що підуть у 10-й клас у 2027 році. Більша частина дітей зараз проживає в містах, що є типовим явищем в умовах урбанізації. Водночас території, що знаходяться близько до кордонів з Росією та Білоруссю або до зони бойових дій, страждають від високого рівня депопуляції, оскільки люди виїжджають.

– Щодо якості освіти, згідно з різними світовими рейтингами показники України погіршуються, зокрема через те, що значна частина дітей перейшла на онлайн-навчання. Тенденція не дуже позитивна, як її можна покращити?

Міжнародне тестування PISA, яке складають підлітки віком 14-15 років у багатьох країнах світу, організовує Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD) за участі міністерств освіти та відповідних служб. В Україні за це відповідає Український центр оцінювання якості освіти (УЦОЯО).

Ми вже втретє проходимо це дослідження, і, на жаль, результати не втішні. Хочу зазначити, що в усіх країнах світу через пандемію COVID-19 та онлайн-навчання академічні результати дітей значно погіршилися.

Останнє дослідження PISA, проведене у 2022 році за безпрецедентних умов в Україні, показало великий розрив між учнями міських та сільських шкіл. В середньому, цей розрив складає 4,5 роки у різних предметах. Наприклад, у математиці відставання становить 4,5 роки, у читанні – 5 років, у природничих дисциплінах – 4 роки.

Це не означає, що така ситуація характерна для всіх сільських шкіл. Є школи з дуже високими академічними результатами. Проте загальна тенденція вказує на те, що якість освіти в сільських та селищних громадах значно поступається якості освіти у містах. Ситуацію значно погіршила пандемія COVID-19. До неї розрив між сільськими та міськими школами оцінювався у 2 роки. Це пов’язано з тим, що онлайн-навчання в сільській місцевості часто ускладнене через низьку швидкість інтернету.

Наша держава вже тривалий час працює над вирішенням проблеми підвищення якості освіти. Зокрема, одним з рішень є створення старшої профільної школи, яка буде відокремлена від базової. Тобто 10-й, 11-й і 12-й класи будуть окремо від початкової школи (1-4 класи) та окремо від середньої (5-9 класи). Хоча можуть бути винятки, загалом план передбачає саме таку структуру. Ця нова старша школа має забезпечувати зовсім іншу якість освіти.

Планується, що приблизно 50% дітей оберуть академічний ліцей і продовжать навчання в університетах, а решта 50% – професійно-технічну освіту. Наразі лише 20% дітей обирають профтехосвіту. Наприклад, у Швейцарії цей показник становить 70-75%. Це не закриває можливості здобути вищу освіту в майбутньому. В Україні також прагнуть, щоб більше дітей обирали робітничі професії.

Сьогодні в Україні 60-70% дітей обирають університети через різні фактори, зокрема стереотипи про профтехосвіту. Тому зараз велика увага приділяється розвитку цієї сфери, особливо враховуючи необхідність відбудови зруйнованої інфраструктури, де фахівці робітничих професій мають відігравати ключову роль.

В багатьох територіальних громадах є сучасні школи з відмінною матеріальною базою, які фінансуються за рахунок децентралізації та місцевих бюджетів. Зараз, завдяки реформі, у громадах створені відділи освіти, і вони мають ресурси на ремонт та облаштування шкіл.

Прийняття рішень щодо відновлення шкіл здійснюється на місцевому рівні, що відповідає принципу субсидіарності в децентралізації. Це означає, що рішення приймають ті, хто ближче до споживачів послуг. Наприклад, люди на місцях краще знають, яку школу необхідно відремонтувати або де слід замінити вікна, ніж ті, хто працює на національному рівні. Це одна з великих переваг децентралізації. Після другого етапу реформи, який розпочався після місцевих виборів у 2020 році, ми побачили, як громади почали вкладати свої ресурси в освіту.

Однак підвищення якості освіти – це тривалий процес, який не можна вирішити лише через матеріально-технічну базу. Потрібна системна робота з педагогічним складом, адже в сільській місцевості гостро бракує вчителів, зокрема з таких предметів, як математика, фізика, хімія. Зменшення кількості дітей теж впливає на якість освіти. Не у всіх громадах школи однаково добре забезпечені: є громади, які активно оновлюють школи, а є такі, де ситуація гірша.

Потрібна системна робота з підвищення кваліфікації вчителів, а також продовження інвестицій в освітню інфраструктуру, навіть попри війну.

– Наскільки критичним є виклик нестачі викладацького складу і що з цим можна зробити?

Війна в Україні значно ускладнила ситуацію, багато вчителів виїхало за кордон з безпекових міркувань. За минулий рік з професії пішло близько 16% вчителів, причому в селах цей показник ще вищий – понад 22%. Основною причиною є війна, хоча економічні фактори також відіграють роль. Через бюджетні обмеження держава не може підвищувати зарплати, і це змушує багатьох вчителів залишати професію.

Інша проблема полягає в тому, що педагогічні університети випускають значно менше вчителів, ніж потрібно, і багато молодих фахівців не йдуть в школи через низьку зарплату.

Сьогодні середній вік вчителя в Україні становить 49 років, що свідчить про брак молодих кадрів. Молоді люди часто шукають альтернативи через фінансові обмеження.

– Як покращити ситуацію з економічною просвітою? Розуміння базових фінансових знань допомогли б уникати пасток, на кшталт кредитів з прихованими високими відсотками.

Ми маємо досвід у сфері громадянської освіти, працюємо над цим понад 15 років. Освіта про демократію та активне громадянство має бути не тільки теоретичною, а й практичною. Дітям недостатньо говорити про ідеали, якщо вони не бачать цих принципів у реальному житті. Тому ми розробили курс “Навчаємо жити в громаді”, який роз’яснює, як працює місцева влада, органи місцевого самоврядування, звідки надходять кошти, як розподіляються податки, як переглядати рішення місцевої ради. Крім того, учні 8-9 класів навчаються розробляти проекти, які можуть покращити життя класу, школи чи громади вцілому. Переможці цих проектів отримують співфінансування від місцевої влади.

Цей процес вчить дітей, що вони вже зараз є громадянами й можуть впливати на життя своєї громади. Важливими є факультативні курси, такі як фінансова грамотність. Кожна громада може використовувати різні інструменти для активізації громадян. Наприклад, громадський бюджет – інструмент, що допомагає школярам та дорослим брати участь у розвитку своєї громади, голосувати за проекти, які змінюють оточення. Такі можливості дають дітям віру в те, що вони можуть впливати на зміни вже зараз.

Багато громад продовжують впроваджувати дитячі проекти, які об’єднують громаду та надихають дітей ставати змінотворцями. Отже, молодь можна залучати до планування та розвитку через позакласні активності, а не лише через шкільні предмети. Сьогодні сотні громад використовують інструменти для залучення молодих громадян.

– Як повернути дітей, які виїхали за кордон і захоплені закордонними школами?

Тут немає іншого шляху – ми маємо реформувати нашу систему освіти, попри війну. Саме тому уряд продовжує працювати над важкими реформами, спрямованими на структурні зміни та збільшення фінансування.

Конкуренція в освіті з європейськими системами є значною. Профільна середня освіта та нова українська школа створюють можливості для дітей навчатися в кращих умовах. Проте реформа освіти в тому вигляді, в якому її задумали, не буде впроваджена найближчими роками, оскільки будь-які реформи та зміни в освіті потребують десятиліть. Наприклад, реформи у Швейцарії, Німеччині та Австрії реалізовувалися не за один цикл, а за 12 років. У нас перші результати стануть помітні після 2030 року.

Не дивлячись ні нащо, ми маємо рухатись вперед. Світ змінюється, незважаючи на війну, ми повинні реформувати освіту так, щоб дитина могла визначитися зі своєю майбутньою професією або напрямком інтересів. В Україні активно працюють над системою профорієнтації, яка є майже в усіх країнах Європи та тісно пов’язана з ринком праці. Так, система освіти у Швейцарії, де підлітки проходять стажування, показують, що навіть 13-14-річні діти можуть бути усвідомленими щодо вибору професії. Нова українська школа покликана допомагати дітям самостійно визначатися зі своєю майбутньою професією.

Нам дійсно потрібно змінюватися і єдиний шлях – це шлях реформ.

– Які вимоги до укриттів у школах?

Кожна школа має забезпечити безпеку учнів. Підвальні приміщення часто не відповідають стандартам. Є вимоги ДСНС до укриттів, перелік, який необхідно дотримуватись. Держава та величезна кількість донорів працюють над покращенням умов, але потреба залишається великою. Не кожен підвал може вважатись безпечним укриттям. Вони повинні бути комфортними й функціональними, оскільки їхня якість впливає на навчальний процес. Потрібно розглядати ці укриття як приміщення для навчання, як підземну школу з усім необхідним обладнанням.

– Як у школах планують проводити профорієнтацію?

До цього процесу важливо залучати все суспільство: школи, бізнес та місцеву владу. Впровадження екскурсій, стажувань і кар’єрних радників допоможе дітям краще орієнтуватися у виборі професії. Бізнес надає можливості для стажувань, а школи та профтехи відкривають свої двері для знайомства з професіями. Місцева влада також сприяє організації цих заходів.

Зміни в освіті мають бути комплексними і залучати всі інститути суспільства. Це складний, але необхідний процес, який потребує часу і зусиль з боку держави, бізнесу та місцевих органів влади.

Ця дискусія створена CASE Україна за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. Зміст дискусії не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.