Українська металургія на третій рік війни

4 квітня 2024 року Центр соціально-економічних досліджень CASE Україна провів дискусію на тему «Українська металургія на третій рік війни»

У ній взяв участь Станіслав Зінченко, директор GMK Center, модератор заходу – виконавчий директор CASE Україна Дмитро Боярчук.

Відео заходу за посиланням.

Український гірничо-металургійний сектор найбільше постраждав від повномасштабного вторгнення росіян. У 2022-му році металургійне виробництво впало на 62,4%. Минулого року сектор почав стрімко відновлюватись на фоні низької порівняльної бази. А на початку року були зафіксовані рекордні з початку війни обсяги експорту залізної руди завдяки відновленню роботи морського коридору. Як себе почуває гірничо-металургійний комплекс на третій рік війни? На скільки стійке відновлення у секторі і які перспективи в умовах зниження ресурсних цін на світових ринках?

Публікуємо ключові тези доповіді.

• Ситуація з виробництвом сталі стабільна – 550 тисяч тонн щомісяця протягом року.
• Видобуток залізної руди стикається зі складнощами через зниження світових цін, логістичні проблеми та конкуренцію з Росією на європейському ринку. Хоча експорт дещо зріс через відкриття морського коридору, прогнозується подальше зниження цін.
• Виклики та проблеми гірничо-металургійного комплексу, що ускладнюють збільшення виробництва та чому галузь залишається вразливою:
  – проблема нестачі персоналу, що викликана мобілізацією (15% співробітників металургійного комплексу вже служать у ЗСУ) та міграційними процесами;
  – нестабільність механізму функціонування морського коридору, що ускладнює експорт залізної руди та сталевої продукції;
  – на польському кордоні пріоритетом є перевезення сільськогосподарських вантажів, що призводить до певних обмежень для металургійних вантажів через утворення черги;
  – високі логістичні витрати на морському коридорі ускладнюють конкуренцію на світових ринках для української руди, оскільки інші великі виробники можуть пропонувати більш вигідні умови перевезення;
  – захисні обмеження та антидемпінгові заходи США;
  – система вуглецевого оподаткування СBAM;
  – нестача вугілля ускладнює збільшення виробництва в Україні;
  – зміна структури експорту гірничо-металургійної продукції: обсяг зменшився в 5-10 разів, лише половина реалізується за кордон, основний напрямок – Європейський Союз, зросла залежність від внутрішнього ринку.

  Дмитро Боярчук

  – Перед початком повномасштабного вторгнення експорт залізної руди та металопродукції знизився до 37%, у 2023 році – цей показник становив лише 18% від товарного експорту. Що зараз відбувається в гірничо-металургійному секторі України?

  Станіслав Зінченко

  Гірничьо-металургійний комплекс відіграє суттєву роль в українській економіці. До війни сектор складав 10% ВВП, понад 30% експорту країни та залучав 30% інвестицій в промисловість, забезпечуючи прямо та опосередковано роботу більше ніж 550 тисяч людей. Навіть у 2023 році дуже постраждалий гірничьо-металургійний комплекс забезпечив 14,6% українського експорту. Сектор реально є ключовим для економіки наряду з аграрною, енергетичною сферами та інфраструктурою.

  На сьогодні в Україні залишилось лише 6 металургійних заводів, 5 з яких знаходяться на контрольованій території та повноцінно працюють з середнім рівнем завантаження 70%. Більшість підприємств змогли адаптуватися до військових дій, окрім ArcelorMittal (Кривий Ріг), що працює на потужності 25-30% та Дніпровський металургійні заводи.

  Якщо порівнювати виробничі показники двох місяців січень-лютий 2024 року з двома місяцями попереднього року, то динаміка є позитивною – зростання виробництва сталі на 50%, але це пов’язано з ефектом низької бази порівняння. На початку 2023 року були блекаути, наслідком чого стало менші обсяги виробництва. Якщо подивитися на більш тривалу динаміку, з березня 2023 року по березень 2024 року, то відзначається стабільне виробництво сталі – близько 525-550 тисяч тонн сталі щомісяця. Виходячи з військових умов, ринків збуту та внутрішнього споживання, металургія працює на своєму максимумі.

  У сфері видобутку залізної руди ситуація неоднозначна. Гірничьо-збагачувальні комбінати, які були об’єднані у схемі вертикальної інтеграції з металургійними заводами, продемонстрували стабільний обсяг виробництва. Виробники залізної продукції, що працювали на експорт, знижували виробництво у 2023 році через логістичні проблеми.

  Серед чинників, що зменшують потенціал виробництва залізної руди є також зниження світових цін. За прогнозами ціна на руду буде продовжувати падати й надалі.

  Через те, що в Україні суттєво виросли логістичні витрати, за різними оцінками в 3-4-5 разів, то експортувати залізну руду просто невигідно. Тому це є проблемою. Вартість фрахту (оплата за перевезення вантажу) здорожчала, страхування для суден і транспортування з українських портів коштує дуже великих сум.

  Українські виробники досі конкурують з російською продукцією на європейському ринку. Наприклад, минулого року Росія експортувала в ЄС 3,1 мільйона тонн сталевих напівфабрикатів, 1,5 мільйона тонн чавуну, 300 тисяч тонн залізної руди. В них менші енергетичні витрати, вони не мають проблем з логістикою і вони можуть пропонувати нижчі ціни на власну продукцію, створюючи дисбаланс на європейському ринку.

  За кілька останніх місяців відбувся зріст в експорті залізної руди через відкриття морського коридору. Це призвело до збільшення присутності української руди не тільки на європейському ринку, а й на світовому. Однак, через зниження світових цін ми обережні в прогнозуванні подальшого зростання.

  – Спостерігаємо помітне збільшення експорту залізної руди на початку року, це пов’язано з полегшенням умов морського транспортування?

  Поглянемо що ми експортували. Ми експортували сляби та прокат, що вироблялися на двох маріупольських заводах «Ілліча» та «Азовсталь» – це 40% втрачених українських потужностей. Чавун та сталь виробляється в обмеженій кількості тому, що повинні імпортувати коксівне вугілля. Через виклики ми не можемо наростити цілий ряд потужностей в сталевому виробництві.

  Перший виклик – це нестача персоналу. Ще рік тому такого виклику не було, але зараз 15% робітників всіх ГЗК та сталевих заводів мобілізовані до Збройних сил України. Це серйозна проблема, оскільки професію металурга не можливо освоїти за місяць. Наприклад, ArcelorMittal, що планують запускати домну та збільшити потужності у квітні з 25% до 40%, мають 3 тисячі вакансій, які не можуть заповнювати. В тому числі через неврегульованих питань по мобілізації, бронюванню, люди не хочуть офіційно влаштовуватися на заводи. Проблема нестачі персоналу також спричинена міграцією з місць, де знаходяться потужності: Запоріжжя, Дніпро, Нікополь, Кривий Ріг. Більшість потужностей знаходяться поряд чи на лінії фронту.

  Другий виклик – нестабільність морського коридору. Найбільші показники експорту були в грудні – 1,2 мільйона тонн експорту руди та 200 тисяч тонн експорту сталевої продукції та напівфабрикатів. В той момент були нормальні ставки фрахту (зараз вони знову виросли) та позитивні сигнали від Уряду щодо підтримки страхування та  компенсації.

  Сьогоднішній механізм функціонування морського коридору викликає нерозуміння, оскільки він відрізняється від Чорноморської зернової ініціативи, яка була під егідою ООН та мала підтримку різних учасників. Зараз відсутні угоди, тому власники та перевізники несуть вищий ризик. Це ускладнює прийняття рішень та призводить до подорожчання транспортних послуг для українських виробників сталі та руди, що створює високі логістичні витрати, особливо в умовах знижуючих цін на світових ринках.

  Наразі на польському кордоні та в морському коридорі до Європи пріоритетом є перевезення сільськогосподарської продукції, що має великі обсяги. Це призводить до утворення черги для металургійних вантажів.

  Зараз високі логістичні витрати на морському коридорі. За різними оцінками, фрахтові витрати у 4-5 разів перевищують довоєнні. Це робить нашу руду менш конкурентоспроможною. У світі існують інші великі виробники, такі як Австралія, Бразилія, ПАР та Росія, які можуть пропонувати більш вигідні умови перевезення. Це створює серйозну проблему для морського коридору на сьогодні. На світових ринках продовжується конкуренція з російською продукцією. Наприклад, у 2023 році Європа збільшила імпорт російського чавуну до 4 мільйонів тонн, тоді як імпорт українського чавуну зменшився. Якщо Україна є геоекономічним партнером та майбутнім членом Європейського Союзу, то можливо краще купувати чавун саме в Україні, а не в Росії, Китаю чи Індії, які не є партнерами.

  – Окрім зменшення обсягу експорту чи змінилася структура партнерів?

  Раніше Україна активно працювала на ринках 80 країн світу, де мала гнучкість у виборі партнерів. До війни ми експортували 45% вантажів у напрямку ЄС, сьогодні обсяг експорту зменшився в 5-10 разів, проте 80% експорту ГМК спрямовується в ЄС. Основна причина – логістичні обмеження.

  Україна зараз не експортує цілий ряд продукції, як напівфабрикати та високододані вироби, такі як прокатний лист, що вироблявся на двох великих комбінатах. ArcelorMittal – це класичний внутрішній виробник, що виробляв довгий прокат (арматура), що йде на будівництво, на внутрішній ринок.

  Наступним викликом, що ускладнює збільшення експорту для України, є захисні обмеження та антидемпінгові заходи США. Протягом трьох років війни проти української металопродукції діє 33 обмеження торгівлі в різних країнах, з яких лише шість тимчасово призупинені. 11 країн та блоків ввели обмеження на імпорт української металопродукції. Деякі з цих заходів були введені ще 20 років тому, коли український експорт становив 28 мільйонів тонн, в той час, як у 2023 році наш експорт склав 3,3 мільйона тонн. Це створює значні перешкоди для збільшення експорту України, зокрема торговельні обмеження, такі як ті, що діють з боку Сполучених Штатів.

  Система вуглецевого оподаткування СBAM (carbon border adjustment mechanism) становить серйозну проблему для України. Наразі, хоча цей податок діє у формі декларування, платити його потрібно буде з 1 січня 2026 року. За розрахунками, Україна може зазнати втрат у виробництві довгого прокату та експорту чавуну, що може призвести до значних втрат експортних надходжень. Українські компанії не мають такого рівня розвитку, як європейські, що ускладнює їх конкурентоспроможність. Крім того, нестабільність морського коридору та конкуренція з дешевою продукцією з Росії, Китаю та Індії можуть ускладнити переорієнтацію на інші ринки. Уряд залишив українських експортерів без захисту, що становить загрозу для різних секторів економіки, включаючи цемент, хімію та водень. Україна, як кандидат в члени ЄС та країна, яка переживає війну, могла б бути виключена з-під дії. У законі про СBAM передбачено про таку можливість у разі форс-мажорних обставин, але наразі немає домовленостей щодо виключення України з-під дії цього податку.

  Наступним викликом, що ускладнює збільшення виробництва, є нестача вугілля. Україна добуває лише hard coking coal, або важке коксівне вугілля, обсяг якого минулого року становив лише 5,5 мільйонів тонн концентрату. Для виробництва коксу, необхідного для виробництва чавуну та сталі, потрібні ще дві додаткові марки коксу. Морський коридор на імпорт зараз не працює, він працює тільки на експорт, тому імпорт здійснюється лише з Польщі. Проте обмежені потужності Польщі призводять до фізичних обмежень у виробництві. У 2023 році Україна змогла завезти лише 330 тисяч тонн коксу, що не вистачає для виробництва значних обсягів сталі.

  Останнім та найбільшим викликом є зміна структури реалізації гірничо-металургійної продукції в Україні. Раніше більшість виробленої продукції (70-80%) експортувалася на зовнішні ринки, зараз лише 50% продається за кордоном, що робить нас більш залежними від внутрішнього ринку. Внутрішній ринок – це споживання сталі, яке в Україні було низьким через обмежений розвиток машинобудування та інвестицій в інфраструктуру. Споживання впало з 5 мільйонів тонн до 2,2 мільйона тонн в перший рік війни.  Проте завдяки програмам підтримки, споживання сталі зросло до 3,3-3,5 мільйонів тонн за останній рік.

  Стало це можливо завдяки міжнародному фінансуванню, яке спрямовувалося на реконструкцію мостів, будинків, та інфраструктурних об’єктів, що дозволило трохи збільшити споживання. Проте, ми залишаємося вразливими у плані споживання, і без міжнародного фінансування навіть повернення до рівня виробництва у 5 мільйонів тонн буде складним. З урахуванням усіх поточних обмежень, виробництво сталі в Україні залишається на недостатньому рівні. Хоча був оптимістичний прогноз на 7,2 мільйона тонн при запуску ArcelorMittal, у 2023 році виробництво становило лише 6,2 мільйона тонн.

  Мій прогноз – з урахуванням усіх труднощів, що ми зараз спостерігаємо, виробництво сталі в Україні залишатиметься на рівні близько 6,2-6,5 мільйонів тонн. Наразі у Кривому Розі складна ситуація з електроенергією та іншими проблемами, що це може вплинути на запуск ArcelorMittal у квітні. Тому, поки ці питання не будуть вирішені, варто очікувати, що виробництво сталі залишиться на поточному рівні. Нагадую, до війни ми виробляли 21-22 мільйони тонн до першої фази війни, у 2013-му році виробляли 32-35 мільйонів тонн. Галузь гірничо-металургійного комплексу в Україні найбільше постраждала від військових дій та подій, що відбуваються з 2014 року. На світовому ринку ціни на сталь та руду є найнижчими за останні роки, і продовжують знижуватися.