Що не так з антиросійськими санкціями?

20 листопада 2024 року Центр соціально-економічних досліджень CASE Україна провів дискусію на тему «Що не так з антиросійськими санкціями?»

У ній взяли участь Володимиром Дубровським, старший економіст CASE Україна, модератор заходу – виконавчий директор CASE Україна Дмитро Боярчук.

Відео заходу за посиланням.

Публікуємо ключові тези доповідей спікерів.

• Санкції – це економічний інструмент для примушення країни до ухвалення певних політичних рішень.
• Росія отримує близько 30% доходів бюджету від нафтогазового сектору. Якщо ці доходи опиняться під загрозою, через обмеження ціни на нафту, це може підірвати стабільність режиму та серйозно послабить її бюджет.
• Росія має симптом стагфляції – підвищення облікової ставки до 21% має обмежену ефективність, у країні криза неплатежів, бізнес масово зберігає кошти на депозитах, а банки, своєю чергою, фінансують уряд через облігації – це фінансова піраміда, яка може швидко обвалитися.
• Фінансові санкції поступово впроваджуються, але досі деякі російські банки залишаються підключеними до системи SWIFT, дозволяючи проводити платежі за додаткову комісію.
• Санкції на високотехнологічні товари важко забезпечити через ринкову економіку та посередників. Співпраця із західними компаніями, як Siemens, могла б обмежити постачання важливих компонентів для машинобудування, послабивши російське виробництво зброї.
• За рішучих дій Заходу, зокрема через надання Україні зброї та посилення санкцій, можна досягти поразки путінського режиму. Проте існує ризик, що ці заходи можуть бути використані для заморожування війни, а не для перемоги.
• Санкції втрачають ефективність, але нові механізми, як цінова стеля на нафту, можуть мати значний вплив аби підірвати економіку країни-агресора та зменшити фінансові можливості для ведення війни.
• Дональд Трамп розглядає санкції як короткостроковий інструмент примусу і, ймовірно, діятиме рішуче, використовуючи важелі впливу, але поки що невідомо, в якому напрямку це розвиватиметься.

Дмитро Боярчук

– В центрі уваги обрання нового президента США. Санкційне питання може стати свого роду розмінною монетою в переговорах з РФ. З іншого боку йдуть розмови про те, що Дональд Трамп планує дерегулювати ринок нафтопродуктів, що, в свою чергу, потягне зниження цін на нафту. Це, очевидно, ускладнить можливості держави-агресора вести війну. Що Ви думаєте з приводу даної теми, чого нам слід очікувати?

Володимир Дубровський

Фахівці вважають, що Дональд Трамп сприймає санкції як короткостроковий механізм примусу. Ймовірно, він діятиме, як “шериф”, намагаючись вирішити конфлікт, застосовуючи важелі впливу. На Україну знайти такі важелі не складно, але як вплинути на Путіна – питання складніше.

Просто надати Україні зброю – це добре, але, по-перше, її треба мати. У США в деяких випадках не вистачає навіть власних запасів, як, наприклад, артилерійських снарядів чи ATACMS. По-друге, сильніше озброєна Україна може успішніше воювати, але це навряд чи зможе зупинити Путіна.

Одним із варіантів можуть бути санкції, які обмежують нафтові доходи Росії. Наприклад, ідея обмеження ціни на нафту, може серйозно послабити російський бюджет. Росія – це країна «бензоколонка», і якщо перекрити їй доступ до значних доходів від нафти, це створить серйозну загрозу для режиму.

Хоча повністю ізолювати Росію неможливо через співпрацю з Китаєм та Індією, санкції проти “тіньового” флоту здатні знизити ціну на нафту до рівня, коли Росія буде покривати лише операційні витрати на видобуток і транспортування, але не зможе наповнювати федеральний бюджет.

Нафтова рента все ще принесе Росії близько 30% доходів бюджету. Якщо ці доходи будуть знаходитись під загрозою, це може підірвати “вертикаль влади” Путіна. У такій ситуації він змушений буде вибирати: продовжувати війну, ризикуючи втратити нафтові доходи й контроль над країною, чи припинити бойові дії, але втратити авторитет і підтримку в країні всередині.

– Механізм цінової стелі працює неефективно. Залишається незрозумілим, чому його не вдосконалюють навіть через три роки війни. Чому даний інструмент не доводять до такого рівня, щоб повністю унеможливити фінансування Росією військових дій?

З тих же самих причин, з яких Україні не дають достатньо збої. Західні лідери, зокрема нинішня адміністрація США та Олаф Шольц, побоюються перемоги у війні більше, ніж її програти. Перемога можлива лише за умови повалення путінського режиму. В іншому випадку, він продовжуватиме створювати небезпеку, навіть після певного перемир’я, яке малоймовірне. Захід боїться створити для нього справжню загрозу тому, що крах режиму може призвести до розпаду Росії, а це в свою чергу призведе появи незалежних регіонів, наприклад, Чечні, Татарстану чи Якутії, або до посилення впливу Китаю на Сибір.

Захід знає про те, що цей механізм дійсно може бути дуже впливовим, вони час від часу застосовують санкції. Наприклад, у червні після чергових “мирних ініціатив” Путіна, які були неприйнятними для України й Заходу оскільки б означали повну капітуляцію, на танкери, які перевозили нафту вище встановленої цінової стелі, наклали арешт. Це стало попереджувальним сигналом, але до повномасштабного застосування санкцій не дійшло. Ймовірно, побоювання пов’язані з тим, що Росія може припинити експортувати нафту, якщо ціни впадуть нижче рівня операційних витрат. Це могло б підвищити світові ціни на нафту.

Якщо з ринку зникне російська нафта, то ціни можуть підскочити. Проте такий сценарій технічно малоймовірний. Росія залежна від валютних надходжень від експорту нафти. Якщо постачання повністю припиниться, рубль злетить. Путін навряд чи на це піде. Водночас Дональд Трамп, може бути набагато рішучішим. На початку свого терміну йому не загрожує можливе зростання ціни на нафту, як це було з Байденом, і може охоче заміщувати російську нафту американською, що відповідає його економічним перевагам.

– Фактично, це означає, що санкції проти Росії спочатку були розроблені не для максимального впливу, а щоб створити дискомфорт і натякнути на можливі жорсткіші наслідки?

У випадку цінових санкцій це справді так. Але вони не єдині. Є й фінансові санкції, які дозуються поступово. Наприклад, деякі російські банки досі підключені до SWIFT, хоча більшість вже відключили. Однак навіть один активний банк дозволяє іншим проводити платежі через нього, сплачуючи комісійні.

Існують також санкції на експорт високотехнологічної продукції до Росії. Їх намагаються зробити максимально щільними, але це складно через ринкову економіку та велику кількість посередників, які забезпечують постачання таких товарів. В результаті ці технології все одно доходять до Росії, зокрема й для виробництва зброї, яка вбиває українців. Єдина різниця – росіянам доводиться переплачувати у 2-3 рази, але це не дає потрібного ефекту.

Наприклад, аналітик Каміль Галєєв, який підтримує ЗСУ, провів дослідження про зупинку російського машинобудування. Виявилося, що достатньо домовитися з кількома великими компаніями (як Siemens), щоб ті контролювали постачання критично важливих компонентів. У випадку з Siemens, могли б зробити своє програмне забезпечення неробочим, що значно б ослабило російське машинобудування, зокрема виробництво зброї.

Критичні деталі, як-от паливна арматура для двигунів чи компоненти станків, виробляють лише кілька компаній у світі. Контроль їхнього експорту, зокрема через доплати виробникам за суворий нагляд і штрафи за порушення, міг би стати ефективним механізмом. Проте Захід, як правило, діє обережно в таких питаннях.

– Якщо з обережністю щодо нафти все зрозуміло, то позиція стосовно машинобудування викликає здивування. Загалом механізм санкцій у сучасному світі має досить обмежений ефект. Історії Північної Кореї чи Ірану це підтверджують: навіть за умов більшої єдності світової спільноти вони знаходили обхідні шляхи. Наприклад, Іран торгував через Туреччину, розраховуючись золотом, і навіть в умовах жорстких санкцій розробляв власну зброю, як-от шахеди.

Можливо, ми переоцінюємо ефект санкцій – це інструмент створення дискомфорту, але не руйнівного впливу?

Санкції мають обмежений потенціал і навряд чи можуть кардинально змінити ситуацію, якщо застосовуються так, як це відбувається зазвичай. Вони здебільшого спрямовані на зниження добробуту, що впливає на ВВП країни. Наприклад, у Північній Кореї, через санкції населення живе вкрай бідно, хоча й планова економіка теж відіграє свою роль. У разі відсутності санкцій навіть така система дозволила б жити краще. Іран також міг би мати вищий рівень життя, якби не був обмежений санкціями.

Санкції – це економічний спосіб змусити країну ухвалити певні політичні рішення. Ефективність цього механізму залежить від політичного устрою. У демократичних країнах зниження добробуту може спричинити зміну уряду. Але автократії працюють за іншим принципом: навіть в умовах крайньої бідності люди рідко йдуть на масові протести чи революції. Наприклад, у Північній Кореї такого не сталося, можливо, через особливу слухняність населення.

У випадку Росії санкції можуть мати вплив через особливості вертикалі влади. Така система тримається на вірі її учасників у силу влади. Як тільки ця віра похитнеться, почнуться заколоти, зрада та хаос. Цей сценарій ми бачили на прикладі режиму Януковича чи розпаду СРСР. Вертикаль влади працює лише доти, доки здається міцною. Якщо ж учасники бачать її слабкість, система починає руйнуватися.

Ідея про запровадження цінової стелі для російської нафти з’явилася після публікації у квітні 2022 року, де я запропонував, як повалити режим Путіна без катастрофічних наслідків. Моя ідея була доопрацьована спільними зусиллями з іншими експертами, а потім донесена до впливових політиків, таких як Майкл Макфол.

Для досягнення результату потрібно діяти послідовно, забезпечуючи Україну достатньою кількістю зброї та демонструючи Росії, що вона не може перемогти у війні. Водночас вона має усвідомити ризик втрати всього, зокрема нафтової ренти. Це створить реальну загрозу для режиму.

Якщо ж цього не зробити, суспільство і надалі вважатиме санкції неефективними. Це формує хибне коло: вважаючи санкції марними, їм не приділяють належної уваги, а без належного тиску вони дійсно не працюють. Санкції, як і удар у карате, повинні бути впевненими та цілеспрямованими, інакше їхній ефект буде мінімальним.

– Чи маємо чітку картину того, як санкції, які не працюють, впливають на ситуацію? Значну частину інформації приховано, чи є уявлення про те, що відбувається в країні-агресорі, обмеженим і неповним?

У нас обмежене уявлення про ситуацію, але інформація не повністю закрита. Відомо, що Фонд національного добробуту Росії, який мав би покривати дефіцит бюджету, майже порожній. У ньому залишилося близько 5 трильйонів рублів ліквідних активів. Решта активів або неліквідні, або потребують значного часу для реалізації.

Ці 5 трильйонів – це приблизно 2,8% ВВП, тобто вистачить лише на один рік покриття нинішнього дефіциту бюджету. Якщо ж дефіцит зросте, наприклад, через втрату нафтової ренти (бюджет позбавився б 8-9 трильйонів рублів), то цей фонд не зможе його закрити.

Маємо показники інфляції в Росії. За наявними даними, більш-менш відповідає реальності. Головний сигнал – це реакція фінансової влади, яка підняла облікову ставку до 21%. Це свідчить, що навіть фахівці, які мають доступ до всієї інформації, не бачать іншого виходу, окрім встановлення фактично дефолтного рівня ставки. Це негативно впливає на економіку. У країні спостерігається криза неплатежів, бізнес масово зберігає кошти на депозитах, замість того щоб інвестувати.

Економічні проблеми Росії спричинені не лише санкціями, а й величезними військовими витратами. Уже зараз Путін змушений скорочувати соціальні програми, щоб фінансувати армію. Санкції посилили кризу, особливо через падіння доходів від експорту нафти. Якщо федеральний бюджет втратить ці 8-9 трильйонів нафтових доходів, це створить для Росії катастрофічні фінансові проблеми.

– Підвищення облікової ставки для українців не завжди виглядає критично, у нас ставка була навіть вищою за 21%, ми змогли вижити. Водночас варто враховувати, що рівень закредитованості економіки в Україні інший.

Наскільки підвищення ставки та здорожчання кредитних ресурсів є серйозним викликом для Росії? Чи це реальна зміна, яка суттєво вплине на економіку, чи лише черговий виклик, до якого вони знову адаптуються?

Глава Центробанку Росії Ельвіра Набіулліна відкрито заявляла, що країна зіткнеться зі стагфляцією. Вони намагаються стримати інфляцію, яка розганяється через військові витрати та фіскальні стимули. Це єдиний доступний інструмент російського Центробанку – підвищення ставки, що має обмежену ефективність.

Проблеми набагато серйозніші, ніж раніше. На початку повномасштабного вторгнення шок вдалося частково згладити завдяки високим доходам від експорту нафти, навіть попри замороження резервів. До грудня 2022 року європейські країни все ще купували російську нафту, що дозволило відновити банківські резерви до достатнього рівня, щоб забезпечити впевненість для валютного курсу.

Поточне економічне зростання Росії базується на військових витратах та державному стимулюванні, а не на технологічних чи структурних перевагах. Це нестійке зростання може обвалитися будь-якої миті.

Значна частина коштів направляється на виплати військовим, сім’ям загиблих та працівникам оборонного сектору. Висока ставка сприяє тому, що гроші осідають на депозитах, а банки, у свою чергу, фінансують уряд через облігації. Ця схема нагадує фінансову піраміду, яка може зруйнуватися.

Економісти називають російську економіку «міцним тилом диктатора». Вона може витримати поточний режим витрат ще 5-6 років. Це дійсно так з погляду наявності ресурсів, але є два припущення умов: 1) інфляція залишиться під контролем (не вибухне); 2) санкції не будуть посилені. Однак даний сценарій сумнівній, враховуючи досвід інших країн і можливе посилення санкцій.

Економічна та політична ситуація в Росії нагадує кінець Радянського Союзу, коли ресурси ще були, але політико-економічні фактори призвели до краху. Залишається надія, що за рішучих дій Заходу, зокрема через надання Україні зброї та посилення санкцій, можна досягти поразки путінського режиму. Хоча існує ризик, що ці заходи можуть бути використані для заморожування війни, а не для того, щоб її виграти.

– Санкції не завдають критичної шкоди, а лише ускладнюють умови. Вони могли б бути жорсткішими, але цього не допускають. Причини можуть бути різними, зокрема страх західних країн перед негативним впливом на власну економіку.

Сьогодні з’являється лідер із чіткішим баченням і рішучістю. Чи може підхід Трампа сприяти швидшому вирішенню ситуації, включаючи питання санкцій? Чи залишається ймовірність продовження нинішнього неоднозначного режиму: санкції вводять у деяких сферах, але послаблюють в інших, одночасно вводяться й ігноруються, залишаючи простір для подвійних стандартів?

Дональд Трамп передбачуваний у своїй непередбачуваності. Його непередбачуваність – це його стиль, тому ніхто не знає, чи є у нього чітке бачення або ні. Прогнозувати його дії важко, але можна сказати, що він рішучіший за Байдена, в тому числі у відносинах з Росією. Була ситуація, коли базу в Сирії рознесли, попередивши росіян, а потім атакували через застосування хімічної зброї. Також він надавав Україні “Джевеліни”. Тому ситуація може бути як гіршою, так і кращою, але навряд чи залишиться в межах “в’ялого процесу”, який просто дратує Трампа. Знаючи його характер, він хоче вирішувати проблеми швидко, і якщо не вдається, то буде робити все можливе, аби досягти результату.

Щодо закінчення війни за 24 години – це передвиборче гасло. Зараз, ймовірно, почнеться певна турбулентність, але куди вона нас призведе невідомо.

– Що з санкційних важелів ще не було зроблено, але могло б бути зроблено?

Найпотужнішою була б боротьба з тіньовим флотом, яка складається з двох частин. Перша – санкції на конкретні судна, що перевозять підсанкційну нафту. Це працює, але не досконало, оскільки судна змінюють назви. Однак кожне судно має унікальний ідентифікаційний номер, який неможливо змінити. Тож потрібно правильно накладати санкції.

Друга частина – механізм цінової стелі. Це позбавлення можливості експортувати нафту за цінами, що перевищують стелю та відсутність можливості страхуватися у провідних страхових компаніях, які складають 97% світового ринку і розташовані в країнах G7. Росія намагається обходити ці обмеження, видаючи фальшиві документи через фірми на Сейшельських островах, але це створює ризики для страхування. У разі аварії з розливом нафти не буде кому покрити збитки. Країни Балтії, зокрема Данія, хочуть заборонити рух таких танкерів через свої води з екологічних міркувань.

Якщо це вдасться реалізувати, Росія втратить можливості експортувати 60% нафти за ціною вище стелі. Це важливий момент, оскільки ціна стелі стимулює учасників ринку дотримуватись її. Країни, як Китай та Індія, будуть зацікавлені купувати нафту за нижчою ціною, бо це для них вигідно. Росія може не продавати нафту за такою ціною, але тоді такі країни як Китай стають зацікавленими та можуть вимагати нафту за ціною нижче стелі.

Трамп, можливо, спробує дерегулювати ринок нафти, що може збільшити пропозицію на світовому ринку та знизити ціни. Мінімальна ціна, за яку можна видобувати сланцеву нафту, становить близько 50 доларів за барель – це нижній бар’єр. Проте цінова стеля може забезпечити значний дисконт, що дозволить досягти прийнятної ціни для Росії, яка не опуститься нижче 30 доларів за барель.

– Чому екологічно стурбована зелена Європа не приділяє увагу тому, що небезпечні танкери проходять через їхні води? Чи хтось повинен був зробити внесок в Грінпіс, щоб вони більш активно перешкоджали руху таким танкерам?

Чому екологічні організації не виступають проти небезпечних танкерів, є цікавим питанням. Можливо, деякі екологи мають співчуття до країни-агресора, або ж Данія, як маленька країна, боїться виступити проти Росії через можливі наслідки. Якщо танкер іде без належної страховки, його потрібно затримати, тобто відправити військові кораблі, пришвартувати судно і заборонити йому рухатися далі. Росія може відповісти на такі дії агресивно. Для того, щоб це змінити, потрібна підтримка США або НАТО. Скоріше за все ми ще побачимо як це буде відбуватися.

Ця дискусія створена CASE Україна за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. Зміст дискусії не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.