Пастка для зброярів. Чому український defense-tech не може прорватися на світовий ринок

Український оборонно-промисловий комплекс за роки повномасштабної війни виріс у десятки разів, але опинився у пастці власного успіху, пояснює економістка CASE Україна Світлана Довгаленко в ексклюзивній колонці для РБК-Україна

За оцінками, його виробничий потенціал зріс із 1 млрд доларів у 2022 році до прогнозованих 55 млрд доларів у 2026-му. Водночас держава не може закупити все, що здатна виробляти галузь. У 2025 році українські та партнерські закупівлі озброєння становили майже 24 млрд доларів, тоді як можливості ОПК уже оцінювалися у 35–40 млрд доларів. Щонайменше 40% потужностей залишалися незавантаженими.

Вихід для галузі — цивілізований і контрольований експорт. Ідеться не про безконтрольний продаж зброї, а про використання надлишкових потужностей, які не завантажені державним оборонним замовленням або контрактами партнерів для потреб Сил оборони України.

Проблема в тому, що система експортного контролю формувалася під іншу реальність — коли приватний сектор в оборонці був майже непомітним. Тепер в Україні діє нова defense-tech екосистема: понад 2300 оборонних компаній, близько 1000 приватних виробників, понад 5000 технологічних розробок і понад 400 тисяч фахівців. Вони створюють сучасні рішення, мають попит за кордоном, але стикаються з непрозорими й повільними процедурами погодження експорту.

Формально систему почали перезапускати у 2026 році: 12 лютого президент створив Міжвідомчу комісію з питань військово-промислової політики та оборонних технологій, а 20 квітня було затверджено положення про її діяльність. Однак головна проблема вже очевидна — відсутність зрозумілого зворотного зв’язку для виробників. Компанії можуть отримати відмову без пояснення причин і не розуміти, що саме потрібно виправити: документи, контракт, підтвердження кінцевого користувача, податкові питання чи технічний опис продукції.

Через це виробники втрачають час, інвесторів і ринкові можливості. Для галузі це означає недоотриману валютну виручку, податки, інвестиції у виробництво та робочі місця. Для держави — ризик втратити технологічну перевагу, сформовану в умовах війни.

Реформа має не скасовувати контроль, а зробити його прогнозованим. Доцільно запровадити мотивовані рішення замість «мовчазних відмов», чіткі строки розгляду заявок, цифровий трекінг, уніфіковані документи та автоматизований міжвідомчий обмін даними. Також потрібні зрозумілі критерії, які визначають, яка продукція є критично необхідною для Сил оборони, а яка може виходити на експорт.

Окремий акцент — ризик-орієнтована модель контролю: перевірка кінцевого користувача, моніторинг використання продукції, виявлення «червоних прапорців» і швидке реагування саме на ризикові операції. Для стратегічно чутливих категорій — ракет, ППО, боєприпасів і dual-use товарів — має зберігатися окремий посилений режим. Для перевірених держав-партнерів доцільно створити «зелений коридор».

Україна вже довела, що може створювати зброю, яка змінює хід війни. Тепер завдання держави — не загальмувати цю силу, а перетворити її на довгострокову економічну та технологічну перевагу.

Читати статтю повністю

❗️Статтю підготовлено CASE Україна за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється «ІСАР Єднання» в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст звіту є відповідальністю CASE Україна та не є відображенням поглядів урядів Норвегії та Швеції або «ІСАР Єднання».