ДРСУ заблокувала урядовий законопроєкт про обов’язковий ПДВ для ФОП

У своєму рішенні Державна регуляторна служба України (ДРСУ) посилається на дослідження CASE Україна та Світового банку, які показують, що реальні витрати на адміністрування ПДВ суттєво недооцінені в урядових розрахунках.

ДРСУ відмовила Міністерству фінансів у погодженні проєкту закону, який передбачав обов’язкову реєстрацію платниками ПДВ для ФОПів та юросіб на спрощеній системі у разі перевищення порогу 1 млн грн обороту. За оцінками, під дію ініціативи могли потрапити близько 660 тисяч платників єдиного податку.

Ключові аргументи ДРСУ: витрати для бізнесу та споживачів, ризики більші за вигоди

У рішенні ДРС наголосила, що розробник не довів доцільність обраного регулювання та не надав належних розрахунків у Аналізі регуляторного впливу (АРВ). Зокрема, ДРСУ вказує, що:

фактичні витрати ляжуть на кінцевого споживача: у службі підкреслили, що зростання цін означатиме додаткові витрати громадян «у розмірі фіскальної вигоди держави», а обсяг продажів може зменшитися;
не враховані супутні адміністративні витрати мікробізнесу, окрім власне сплати ПДВ: звітність, податкові накладні, бухгалтерський і товарний облік;
ризики (економічні, інституційні та соціальні) перевищують очікувані фіскальні вигоди, а отже зробити висновок про «оптимальність» такого способу регулювання неможливо;
не проведено М-Тест (обов’язкова оцінка впливу на мікробізнес), що, на думку ДРС, унеможливлює коректну оцінку навантаження та потреби в компенсаторних механізмах.

Окремо ДРС зафіксувала розрив між очікуваним фіскальним ефектом і реальними витратами: Мінфін орієнтувався приблизно на +40 млрд грн надходжень на рік, тоді як у рішенні ДРС наведено посилання на незалежні оцінки значно вищих адміністративних витрат для бізнесу.

На що послалася ДРСУ: дані дослідження CASE Україна

Важливий елемент рішення — посилання ДРСУ на незалежні дослідження, зокрема CASE Україна та Світового банку, які показують, що реальні витрати на адміністрування ПДВ суттєво недооцінені в урядових розрахунках. У документі зазначено, що перехід зі спрощеної системи без ПДВ на режим із ПДВ може потребувати від 74 до 140 людино-днів додаткової роботи на рік, а витрати для одного підприємця можуть сягати близько 93 тис. грн на рік (наприклад, на бухобслуговування). У масштабі потенційних 660 тис. нових платників ПДВ це оцінено як 61–115 млрд грн додаткових витрат бізнесу на рік, що перевищує очікувані бюджетні надходження — тобто «суспільство матиме чисті втрати».

Основні тези дослідження CASE Україна: чому «загальна система + ПДВ» — найдорожча для підприємця

Дослідження CASE Україна «Стан податкового адміністрування в Україні (2024)», підготовлене на основі опитування 2024 року (з фокусом на порівнянні загальної системи та спрощених режимів), демонструє системну проблему: адміністрування податків на загальній системі — значно обтяжливіше, а найбільше навантаження — у платників ПДВ.

Ключові висновки, які підсилюють позицію ДРС:

Найвищі витрати часу — на загальній системі з ПДВ. На ведення податкового та бухгалтерського обліку в середньому потрібно 478,2 людино-дня на рік. Для порівняння: на спрощеній системі без ПДВ — 114,5 людино-дня (і цей показник не враховує самозайнятих «спрощенців»).
ФОП — «безпечніший» формат щодо санкційного тиску. Про застосування санкцій (пеня/штрафи/донарахування тощо) повідомили 16,0% опитаних ФОП — це приблизно вдвічі менше, ніж серед тих, хто працює як юрособи (34,1%).
Корупційний тиск сильніший для платників ПДВ. Платники ПДВ на загальній системі частіше вказують, що корупційні практики були «дуже сильною перешкодою» (у дослідженні — 11,0%), тоді як серед неплатників ці оцінки трапляються приблизно вдвічі рідше.
Оцінка добросовісності податківців і митників — поляризована. 47,1% респондентів вважають, що посадовці діють добросовісно або переважно добросовісно, водночас 41,8% — що повноваження використовуються недобросовісно або системно зловживаються.
Бізнес частіше бачить сприяння схемам, ніж протидію. Частка респондентів, які вважають, що ДПС радше сприяє схемам ухилення (27,5%), перевищує частку тих, хто вважає, що служба ефективно перешкоджає їм (22%).

Що далі

Відмова ДРС у погодженні не є «остаточним вироком» для ідеї змін, але означає, що проєкт у нинішньому вигляді не пройшов ключову регуляторну процедуру через брак обґрунтувань, розрахунків і оцінки впливу на мікробізнес та споживачів.