«Педагогічна академія»: ліквідувати не можна реорганізувати

Інститут модернізації змісту освіти (ІМЗО), Національна агенція із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО), Інститут освітньої аналітики (ІОА) – науково-дослідницькі установи у сфері освіти, що були утворені урядом за період 2014-2015 років. Їхні головні місії:

• публікація і поширення результатів наукових досліджень у сфері освіти, педагогіки, психології; підготовка проектів законів із питань освіти; розроблення підручників, навчальних посібників, монографій тощо (ІМЗО);
• акредитація спеціалізованих вчених рад; запровадження процедур атестації наукових кадрів (НАЗЯВО);
• створення баз даних та інформаційно-аналітичних довідників у галузі освіти (ІОА).

Усі ці функції були і залишаються прописаними у Статуті НАПНУ і розподіляються між 14 інститутами Академії. Чому нові НДІ стали необхідними поряд з установами НАПНУ, що вже 27 років покликані виконувати ті ж самі завдання? І наскільки виправданим є подальше утримання численних академічних закладів?

1. Тільки 6% наукового персоналу НАПНУ мають дослідницькі напрацювання, що підпадають під міжнародні критерії якості.

Якість роботи науковців визначається кількістю публікацій у виданнях, що індексуються міжнародними наукометричними базами даних. Публікації у галузевих відомчих журналах і збірниках, які видають установи НАПНУ або педагогічні заклади вищої освіти, не дають підстав вважатися авторитетними як через недосконалі критерії рецензування, так і через склад редколегій, до яких входять представники тих самих академічних структур. До 2018 року публічні документи НАПНУ не вказують, які саме міжнародні бази даних були включені до розрахунків, тим не менш, це вже чималі зрушення, як і врахування кількості статей у виданнях, індексованих найавторитетнішими наукоментричними базами даних WoS/Scopus, що додаються до останнього звіту Академії за 2018 рік.

Діаграма 1 ілюструє кількість статей науковців НАПНУ у зарубіжних виданнях, що входять до міжнародних наукометричних баз даних. Враховуючи кількість працевлаштованих наукових співробітників, можна підрахувати, що в середньому протягом 2013-2018 років тільки 6 відсотків науковців НАПНУ мали міжнародно визнані результати дослідницької діяльності – а це лише один із 17 наукових співробітників Академії. Грубо кажучи, в НАПНУ якісно нове педагогічне знання продукують лише 70 учених із п’яти відділень і 14 інститутів, де працює майже 1200 науковців.

2. 97% статей науковців НАПНУ пишуться для “замилювання очей” і не роблять якісно нового внеску у педагогічне знання.

Для виправдування своєї непродуктивної наукової діяльності і для підтримки формальної зайнятості науковці НАПНУ створили дуже зручну систему власних відомчих журналів, у яких публікується майже 97% усіх статей. Тобто робота відбувається за принципом: “якщо статті не беруть у міжнародні видання, ми створимо свої власні”. Факт того, що їх ніхто не читає, ніяк не заважає при складанні щорічної звітності перед урядом.

Діаграма 2 наочно демонструє обсяги неефективної, неякісної праці науковців НАПНУ. Частка статей учених Академії у зарубіжних виданнях, що входять до міжнародних наукометричних баз даних, у загальному обсязі щорічних наукових праць у середньому за вказаний період становить 3 відсотки. Решта статей, тобто в середньому більше 2000 публікацій щорічно, – це оплачувана наукова діяльність, яка робиться для “замилювання очей”. Грубо кажучи, кожен науковець НАПНУ в одиницю часу зайнятий написанням більше двох статей, що є потенційно незатребуваними і пишуться лише для виправдування існування відомчих видань, які не створюють ніякої доданої вартості у загальне педагогічне знання, але вносять вагомі цифри у щорічні звіти.

Вочевидь, поява державних інститутів, функції яких корелюються із функціями НАПНУ, свідчить про суттєві вади у системі. Новостворені державні НДІ мають більш практично спрямовану діяльність, яку науковий персонал НАПНУ повинен забезпечувати результатами інноваційних фундаментальних досліджень. Але ж ми бачимо, що цього не відбувається. А написання статей “для вакууму” і виправдування окладів та звань ніяк не додає інновативності українській педагогічній науці.

Щоб зрозуміти, на якому рівні знаходиться публікаційна активність співробітників НАПНУ, і в той же час залишатися в площині вітчизняної наукової (академічної) системи, порівняємо кількість публікацій трьох інститутів відділення математики Національної академії наук України (НАНУ) та трьох найпродуктивніших інститутів НАПНУ за 2017 та 2018 роки (Діаграма 3). В інститутах відділення математики НАНУ, де протягом 2017-2018 років в середньому було працевлаштовано близько 379 дослідників, кожний науковий співробітник мав одну публікацію у журналах, що індексуються WoS/Scopus і визнаються міжнародною науковою спільнотою. Висока продуктивність учених відділення математики, звісно, не може бути узагальнена до всіх структурних підрозділів НАНУ, але дає уявлення про рівні результатів наукової діяльності двох установ (НАПНУ та відділення математики НАНУ), доцільність порівняння яких обґрунтована незначною матеріалоємністю у загальній системі академічної науки та спрямованістю здебільшого на фундаментальні дослідження.

Як вказано у дослідженні CEDOS щодо якості робіт науковців НАПНУ, “лише в 10,8% статей сказано, в чому полягає новизна матеріалу. Співробітники НАПНУ зазвичай не мають настанови продукувати якісно нове наукове знання і їх не заохочують до цього редакційні політики журналів. У розділі “Формулювання мети статті” в багатьох матеріалах наявні фрази на зразок “окреслити проблему” чи “уточнити поняття”, без наміру зробити внесок у педагогічне знання.”

3. Відсутність попиту на наукові напрацювання НАПНУ серед інших галузевих установ.

Окрім відсутності інноваційних фундаментальних досліджень науковців НАПНУ, які б могли стратегічно спрямовувати діяльність новостворених освітніх НДІ, будь-які інші форми систематичної співпраці представників Академії як у роботі установ МОН, так і в діяльності інших центральних органів виконавчої влади (Міністерство соціальної політики, Міністерство фінансів і Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту) також відсутні.

Деякі представники МОН висловились, що користуються лише результатами прикладних досліджень, які можна застосувати при створенні методичних рекомендацій, навчальних планів, аналітичних записок або інформаційних довідок. Результати фундаментальних досліджень НАПНУ представники МОН визнали занадто “теоретичними”, і “тому непридатними для використання у їхній роботі – як через великий обсяг та ускладнений стиль, так і через невідповідність формату і тематики досліджень задачам освітньої політики”.

Утворення нових науково-дослідницьких установ повинно відбуватися синхронізовано із реорганізацією найбільш продуктивних академічних структур НАПНУ та ліквідацією тих, що не відповідають сучасним потребам освітньої системи. Тільки таким чином можна зберегти той невеликий науковий потенціал, що, безумовно, залишився в Академії, та поступово відмовитися від обтяжливих для бюджету структур радянської спадщини. Реорганізовані установи об’єднають найефективніших академіків і позбавлять старі академії головних важелів розподілу державного бюджету на незатребувані та неякісні дослідження.