Агенція з якості освіти як інструмент ефективності витрат коштів на університети

Згідно з рейтингом Webometrics.info жодний український заклад вищої освіти (ЗВО) не увійшов до ТОП-1000 за результатами 2017 року. За версією британського видання Times Higher Education, ситуація не набагато краща: лише один український ЗВО увійшов до групи університетів, які посідають 810–1000 місця.

27,9 млрд грн закладено в Державному бюджеті на 2018 рік на фінансування закладів вищої освіти. А це, між іншим, більш як 2,8% видаткової частини держбюджету, майже втричі більше, аніж видатки на Національну гвардію України, та у 70 разів більше, аніж у середньому видатки на діяльність обласної державної адміністрації.

Усі європейські країни мають незалежні агенції, які відповідають за якість вищої освіти, більшість їх входять до Європейської асоціації із забезпечення якості вищої освіти (ENQA). У різних країнах вони працюють за різними принципами: у формі державних установ, колегіальних органів або навіть приватних структур. Вони мають і різні джерела фінансування: від бюджетів державного та місцевого рівнів до членських внесків самих закладів вищої освіти. Основна функція таких агентств – акредитація освітніх програм, які реалізують університети та заклади вищої освіти загалом як інституції.

Зазвичай вони не можуть припиняти діяльність ЗВО або закривати освітні програми, але відсутність акредитаційного сертифіката суттєво знижує цінність відповідних програм на ринку освітніх послуг. Критерії до якості освіти в європейських країнах різні, але їх розроблено на базі Європейських стандартів і рекомендацій із забезпечення якості вищої освіти (ESG-2015), і на цю тему ми обов’язково зробимо окремий матеріал.

2014 року з прийняттям нового Закону України «Про вищу освіту» такий незалежний орган мав би з’явитися і в Україні. Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти мало б займатися акредитацією освітніх програм ЗВО, до того ж його склад утворено прямими таємними виборами різних стейкхолдерів у системі вищої освіти (роботодавцями, студентами, науковцями та представниками закладів вищої освіти).

Навіть більше, акредитацію як обов’язкову перевірку, непроходження якої зумовлювало де-факто закриття освітніх програм, скасовано. Натомість передбачалося впровадження акредитації як оцінки (assessment) таких програм з наданням рекомендацій щодо її поліпшення, яку мали проводити експерти-освітяни разом з представниками роботодавців і здобувачів освіти.

Уже з 2016 року на діяльність цього органу в Державному бюджеті почали виділяти кошти: у бюджеті на 2016 рік було передбачено 2,58 млн грн, на 2017 рік – 12,7 млн грн, на 2018 рік – 32,27 млн грн. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 244 від 15 квітня 2015 року відповідальним органом за забезпечення початку діяльності Національного агентства було призначено Міністерство освіти і науки. Водночас, мотивуючи це різними причинами, серед яких: недосконалість законодавства, некомпетентність членів цього органу, відсутність нормативних процедур акредитації, – Міністерство так і не передало повноваження і функції, які належало передати згідно із законодавством. Україна на сьогодні залишається єдиною європейського країною, в якій цей орган не працює, а тому неважливо, скільки грошей вкладати на фінансування закладів вищої освіти, якщо якість цієї вищої освіти ніхто не оцінює та не перевіряє. Потрібно забезпечити діяльність Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке не залежатиме від Міністерства освіти і науки та до складу якого входитимуть незалежні експерти високого рівня.

Автор: стажер CASE Україна Микита Андрєєв