Коротка історія податків

“У цьому світі можна сумніватися в усьому, окрім смерті та податків.” Бенджамін Франклін

Усе ж таки Бенджамін Франклін мав рацію у своєму судженні про смерть та податки. Проте, хоча з податками все було зрозуміло, в цій справі все одно не було узгодженості. Протягом достатньо довгого періоду в Америці не було податків. Тобто не було прямих податків, на кшталт податку на доходи. Проте існували непрямі податки, які врешті-решт стали причиною повстання проти британців у 1773 році (прим. перекл.: мається на увазі Бостонське чаювання 1773 р.). Після Війни за незалежність новий американський уряд уже, зрозуміло, був більш обережним, коли справа торкалася податків – фактично конституція забороняла пряме оподаткування в силу практичних міркувань. Внаслідок цього основними джерелами доходів бюджету були митні збори на певні групи товарів. Однак такі акцизи на алкогольні напої, тютюн, цукор, правові документи тощо як не виправдовували соціальних очікувань, так і не наповнювали державну скарбницю.

Першим викликом цій системі стало так зване «алкогольне» повстання (Whiskey Rebellion) 1794-го року. Фактично це були групи пенсільванських фермерів, роздратованих податками на алкоголь, які вщент спалювали будинки податківців, а самих фіскалів, які не встигали втекти, вимазували дьогтем та обсипали пір’ям (прим. перекл.: один зі способів самосуду). Конгрес, захищаючи своє право на збір непрямих податків, придушив повстання за допомогою військових.

Війна – це пекло, але податки – це надовше

Недоторканність конституції та спадкова відраза до податків пройшли випробування в 1790-х роках, коли війна проти Франції призвела до появи податку на майно. Впровадження цього податку було занадто проблемним, а тому наступна війна 1812 року фінансувалася за рахунок підвищення імпортного мита та акцизів. Це була Громадянська війна, яка принесла в життя молодої нації податок на прибуток.

Громадянська війна в США була згубною і надто дорогою для країни через величезні суми боргів, що накопичувалися через фінансування війни проти самих себе. Для оплати військових видатків у 1861 році Конгрес затвердив Закон про доходи. Податок стягувався з доходів, що перевищували 800 доларів, і збирався аж до 1872 року. Цей закон містив ознаки того, що зараз ми називаємо «системою оподаткування». Була створена Служба внутрішніх доходів США (англ. Internal Revenue Service, IRS), податок був прогресивним, дозволялися деякі винятки при обрахунку бази оподаткування.

Переписування Конституції

Конституція забороняла будь-які прямі податки, які стягувалися непропорційно до кількості населення кожного штату. У 1895 році Верховний суд визнав неконституційним фіксований податок, що містився в Законі про тарифи Вілсона-Ґормана від 1894 року. Незважаючи на перемогу платників податків у цій історії, багато людей почали помічати негативні наслідки, які створювали мита та акцизи як для зовнішньої торгівлі, так і для добробуту людей.

Тому 16-та поправка до Конституції США вступила в силу у 1913 році, створюючи підґрунтя для запровадження податку на доходи. Фактично ця поправка скасувала умову пропорційності податку до кількості населення і тим самим врятувала працівників Служби внутрішніх доходів від безробіття. Відразу після поправки було запроваджено податок на доходи для осіб із річним доходом понад 3 000 доларів. Цей податок стосувався менше 1% усіх американців. Цікаво, що у 1916 році термін «прибуток законного походження» було замінено на просто «прибуток», що дало можливість прокуратурі притягувати до відповідальності лідерів організованої злочинності, на кшталт Аль Капоне, коли вже не було інших шляхів для їхнього покарання.

Світова війна, глобальний розквіт, глобальна депресія

Перша світова війна «породила» ще три Закони про доходи, які збільшили податки й зменшили рівень податкових пільг. Кількість платників податків у США збільшилася до 5% населення, а також було запроваджено окремі податки на майно та комерційний прибуток. Проте одразу ж після війни їх скасували і, як наслідок, економіка відчула справжній бум. Під кінець війни, в 1918 році податкові надходження уряду сягнули близько 3,6 млрд доларів. Незважаючи на зниження податків, у 1920 році ця сума вже зросла до 6,6 млрд доларів. Проте економічний крах 1929 року і, як наслідок, фінансовий спад скоротили податкові доходи до 1,9 млрд доларів у 1932 році.

Рузвельт та підвищення податків

Новий курс Рузвельта і Друга світова війна супроводжувалися зростанням існуючих податків та запровадженням нових. Новий курс зіштовхнувся з гострим бюджетним дефіцитом, який потрібно було якось фінансувати новими доходами. До 1936 року найвища ставка податку на доходи сягала захмарних 76%, а економіка в цей час різко падала. Податки збільшувалися ще кілька разів, за винятком 1938 року, коли прийняли Акт про доходи, що містив скорочення податку на прибуток підприємств. Рузвельт був проти такого зниження, однак закон все одно було ухвалено. До 1940 року нагальна потреба США готуватися до війни та підтримувати союзників стала причиною ще більш агресивного оподаткування. Доходи в розмірі 500 доларів обкладалися податком на рівні 23%, у той час як найвищі ставки податку сягали неймовірних 94%. У 1945 році вже 43 мільйони американців платили податки, а річні податкові надходження перевищували 45 млрд доларів (порівняно з 9 млрд доларів у 1941 році).

Ніксон та стагфляція

Акт про доходи від 1945 року урізав податкові надходження на 6 млрд доларів, проте соціальні зобов’язання і зростання ролі уряду не давали можливості для подальшого скорочення. У 50-х роках податкові ставки більше 80% та солідарна пенсійна система, які були запровадженні під час війни як вимушений захід, залишалися чинними. Процес зниження податків був хаотичним та заплутаним. Замість того, щоб знижувати податкові ставки як такі, податковий кодекс переписувався для запровадження певних винятків або для зниження ставок, наприклад, для приватних фондів, при цьому підвищуючи податок на прибуток корпорацій. Таке стрімке збільшення кількості різноманітних лазівок для ухиляння від податків стала причиною того, що тепер потрібно було спочатку вивчити теорію відносності перед тим, як намагатися зрозуміти податковий кодекс.

60-ті та 70-ті роки були періодом стрімкої інфляції, а дефіцит бюджету продовжував зростати через те, що з’явилася Medicare (прим. перекл.: програма медичного страхування), тим самим ще сильніше збільшивши і так значні соціальні видатки. Інфляція виявилася неабиякою проблемою для платників податків, оскільки податки сплачувались у номінальному виразі. Іншими словами, незважаючи на зменшення реальної вартості доходів, громадяни були змушені платити більше податків, оскільки за шкалою податкових зобов’язань переходили до більш заможної групи населення. Сам президент Ніксон у 70-х роках був змушений доплатити понад 400 000 доларів податкової заборгованості. Проте через гучний Вотергейтський скандал ухилення президента від сплати податків не набуло очікуваного розголосу.

Рейганоміка

Податковий акт економічного відродження 1981 року став поворотною точкою в оподаткуванні, навіть незважаючи на те, що він був тимчасовим. Рейган знизив усю сітку індивідуальних податкових ставок на 25% і змінив метод врахування капітальних інвестицій компаній при обрахунку податкових зобов’язань, тим самим стимулюючи інвестиції в основний капітал. Паралельно Рейган намагався взяти під контроль інфляцію, але не досяг на цьому шляху значного успіху. Державний бюджет базувався на прийнятому рівні інфляції, а отже, коли спроби придушити інфляцію не увінчалися успіхом, це створило черговий дефіцит бюджету.

Як наслідок, щоб збалансувати бюджет, Рейган був змушений скасувати деякі податкові послаблення, прийняті в 1984 році, особливо ті, що стосувалися корпоративних податків. Незважаючи на це, Служба внутрішніх доходів оголосила, що у 1985 році понад 400 000 американців стали мільйонерами завдяки суттєвим скороченням податків. У 1986 році інший Податковий акт зменшив найвищу ставку податку на доходи з 50% до 28%, а також знизив ставку податку на прибутки підприємств до 35% (раніше 50%). Оскільки все більше американців були готові декларувати до оподаткування свої доходи, загальні податкові надходження лишалися відносно незмінними, незважаючи на скорочення ставок податків.

90-ті та негативний податок на доходи

Республіканці доклали чимало зусиль для того, щоб навести лад із податками. Проте їхні намагання зменшити роль уряду були не особливо успішними. Їм дістались у спадок Medicare та інші соціальні програми, а додаткові видатки лише збільшили і так об’ємний дефіцит. Коли Клінтон прийшов до влади у 90-х мода на зниження податків уже закінчилася. У 1993 році податки почали потроху зростати, а в 1997 році було запроваджено негативний податок на доходи. Негативний податок фактично був прихованою програмою витрат, яка передбачала, що громадяни, які не платять податки, можуть отримати кошти з бюджету у формі податкового кредиту.

Буш і сучасники

Запроваджене Бушем у 2001 році скорочення податків зупинило тенденцію до підвищення податкового навантаження, але нарощування податкового кредиту продовжувалося, що підтримувало практику негативного податку на доходи. Хоча й ненавмисно, таке скорочення податків полегшувало кризові наслідки краху доткомів, вберігаючи економіку від будь-яких інших стимулюючих заходів. У 2010 році період низьких податків закінчився через вихід на пенсію «бейбібумерів» (прим. перекл.: діти, що народилися в США в період 1946–1960 рр.), що очікувано лягло важким тягарем на соціальні бюджети.

Прагнення і надалі розширювати існуючі соціальні програми та ще й бажання додати до цього безкоштовну медичну допомогу практично унеможливлює навіть тимчасове зниження податків. Рахунки мають бути сплачені, і сплатити їх повинні ми – ніхто за нас це не зробить.