Скорочення кількості держслужбовців: погляд зсередини

Два роки я працював в одній з облдержадміністрацій. За трудовою угодою я виконував функції юриста одночасно у двох управліннях. Окрім стандартних зобов’язань по юридичному забезпеченню діяльності двох управлінь, на мене було покладено також кадрову роботу цих підрозділів, претензійно-позовну діяльність, архівну роботу, функції юридичного аудиту та аналізу відповідних служб у райдержадміністраціях. У той же час, я виконував деякі «окремі доручення» керівництва облдержадміністрації, організував та фактично керував одним із робочих органів, що надавав адміністративні послуги громадянам. Також я викладав на базі обласного центру перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та працівників органів місцевого самоврядування. Проводив семінари, лекції з питань державної служби та інших питань юридичного характеру, що були запропоновані за програмою навчання. Додатково, за дорученням вищого керівництва, я провадив заходи політичної аналітики у регіоні. Готував відповідні довідки та рекомендації стосовно загального суспільного настрою, політичного впливу керівництва області та державного управління у цілому…

До чого я це? До того, що виконуючи всю цю роботу, я мав ще достатньо вільного часу на спілкування з товаришами, пиття кави, прогулянки у парку, походи по магазинах, перегляд кінофільмів та інше. І все це з 9 до 18 години.

Мене постійно турбувало питання, а що роблять ті люди, які працюють на посадах державних службовців і отримують свою зарплатню від держави? Нічого. Я з повною відповідальністю можу сказати, що у тих двох управліннях, де я був юристом, люди фактично працювали 2-3 години на день, решту часу вони пили чай та каву, ходили один до одного «у гості» з кабінету у кабінет, вони переглядали фільми, слухали музику, грали в різні ігри… Коли я це все бачив, мені ставало дуже неприємно та образливо за свою державу, а особливо за ті податки, що я сплачую і як вони витрачаються.

Чому одні працюють і прагнуть досягнень, у той час як інші не бажають нічого робити і тільки скаржаться на скрутне життя і проїдають гроші, що отримують за рахунок податків, що платять звичайні українці?!

Тоді мені і прийшла в голову наступна ідея.

Серед армії державних службовців я виділив три категорії людей. «Перша» категорія – це ті, хто прагнуть працювати і досягати результатів. Вони амбіційні і шукають шляхи для самореалізації. На цих шляхах вони можуть і бажають приносити користь оточуючим і собі, але…

Їм не дає реалізуватись «друга» категорія − це державні службовці, як правило, передпенсійного віку, яким потрібно «досидіти» до пенсії і звільнитись з державної служби маючи певний стаж та пільгову (на їх думку) пенсію. Вони інертні, безініціативні, а у роботі шукають приводи щоби не робити нічого. Також до «других» я відніс під категорію «посадинці» − це, як правило, діти батьків, що займають якесь певне високе соціальне становище або коханки тих самих керівників різних рівнів. Їх «посадили» на ці посади, щоби йшов стаж, набирались досвіду, просто щоб «не сиділи на шиї» і не коїли безладдя від бездіяльності, щоб були «під рукою» та під контролем. «Другі» самі не працюють і не дають працювати «першим», оскільки високі показники «перших» природно викликають питання у керівництва, «чому?». Чому у Петрова у цьому місяці 40 відпрацьованих звернень громадян, а у Іванова лише 3? Тому, «другі» навмисне створюють перешкоди «першим», дискредитують їх в очах колективу та оточуючих і всіма засобами створюють у колективах негативне ставлення до тих хто віддано та із задоволенням працює.

«Третя» категорія − це щось середнє між «першими» та «другими». Ці люди мають освіту, можуть працювати, але не мотивовані або просто лінуються, з огляду на бездіяльність більшості. Хоча, у потрібні моменти – беруться до роботи та виконують її сумлінно і якісно. На цьому підґрунті постійно виникають суперечки у колективах: «Ми отримуємо однакову зарплатню і чому я маю працювати більше ніж Іванов?».

Мої розрахунки були прості: В управлінні 30 чоловік. У середньому кожен отримує 2500 гривень на місяць. При 40 годинному робочому тижні виходить на місяць 160 годин: 30х2500=75000 грн. (фонд оплати праці (ФОП) на місяць); 30х160=4800 (людино-годин на місяць); 75000÷4800=15.625 грн./година (вартість праці одного працівника).

Якщо ми проведемо скорочення 50% персоналу державних службовців, які не бажають працювати (або не можуть це робити якісно з причин професійної непридатності), ми отримаємо можливість перерозподілити залишок коштів наступним чином: 15 працівників, що залишились, отримують 75% надбавку до зарплатні, в грошах це буде 4375 грн. на місяць – це дуже суттєва надбавка і досить висока по сучасним українським міркам зарплатня. До того ж, це прекрасна мотивація для більш сумлінного ставлення до своєї роботи.

Залишається 18750 грн. з ФОП які можуть бути частково направлені до системи Державної служби зайнятості для перепідготовки та подальшого працевлаштування звільнених працівників на інших посадах у виробничо-господарскому секторі. Також, частину цих коштів можливо перенаправити для інших потреб, більш соціально важливих, ніж утримування армії нероб.

Якщо ми переведемо ці цифри у масштаб облдержадміністрації, де у середньому працює близько 500 державних службовців, то ми отримаємо зекономленими 312500 грн. щомісяця, пропорційно помножуючи на райдержадміністрації, різні фонди, управління, департаменти, представництва та багато інших державних установ, де роздуті штати, в межах однієї тільки області можливо отримати близько 5-10 млн. грн. вивільнених коштів. Шляхом нескладного математичного підрахунку, у масштабах держави ми отримаємо мільярди гривень економії для бюджету України. Як додаткова вигода, декілька тисяч громадян із службовців, що утримуються державою, будуть змушені перетворитись у робітників, що створюють товари та формують ВВП.

З точки зору соціального впливу проведеної реорганізації ми отримаємо в одній середньо статистичній області України приблизно 1000 невдоволених громадян, які будуть скаржитись на скорочення. У протилежність їм, при правильній комунікаційній кампанії у засобах масової інформації, ми отримаємо підтримку мільйонів громадян, які лише зрадіють зменшенню армії державних посадовців, яких потрібно утримувати за рахунок податків. Особливо, це буде актуально сьогодні, коли у суспільстві існує недовіра до органів влади. Не можна втрачати зручний момент для такої реформи. Потрібен лише механізм реалізації, як варіант – позачергова атестація державних службовців, але це повинні проводити незаангажовані люди, бажано, не з системи.

Я впевнений, що з огляду на здоровий глузд ці, на перший погляд, непопулярні дії, можуть навіть принести політичну вигоду їх ініціаторам. Адже ми фактично говоримо про економію бюджетних коштів, підвищення статусу державного службовця, підвищення моральних та фахових вимог до кожного посадовця. Як результат, ми отримаємо штат мотивованих, матеріально забезпечених, задоволених та патріотично налаштованих державних службовців, які мають достойну зарплатню та зацікавлені виконувати свою роботу відмінно. Вважаю, що саме таких посадовців прагнуть бачити у владних кабінетах громадяни.

Автор матеріалу: Вітко Поляк

Цей матеріал відображає точку зору його автору і може не співпадати з точкою зору ініціативи Ціна держави.